Науковоподібні маніпуляції нащадків Кагановича-Дюранті
12 листопада на прес-конференції співробітники Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Е. Рудницький та Л. Слюсар повідомили, що за їхніми даними демографічні втрати від Голодомору 1932-33 років складають 3,5 мільйона осіб. Згідно з їхніми даними втрати міського населення склали два мільйона, а сільського – півтора мільйони. Для надання ваги названим цифрам Е. Рудницький та Л. Слюсар заявили, що вони перші вийшли на рівень структури втрат, що до них цього ніхто не робив. А ще освятили це авторитетом (?) Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України (директор – Елла Лібанова).
Вражають як наведені цифри, так і співвідношення втрат. Вражає нахабство, з яким так звані "науковці" за кошти Української держави продукують відверту брехню. Брехню, яку найбільше підхопили і розповсюдили російські ЗМІ. Симптоматично, що ця "інформація" з'явилась напередодні 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні. Мета – очевидна: запустити в науковий обіг занижену в кілька разів цифру, яку потім різні путіни-мєдвєдєви використають у політичних маніпуляціях. Як писав їхній попередник: "нє било, нєт і бить нє может". Це він про мову. Тепер вони так само говорять про Голодомор.
Згадані "науковці" є лише солдатами тої інформаційної війни, яку веде Москва проти українців і України. Вони долучилися до цілої когорти ганебних осіб, які заперечували Голодомор, свідомо занижували масштаби геноциду української нації. Ім'я головного з брехунів стало називним – це Волтер Дюранті, лауреат Пулітцерівської премії. Був на службі у Кремля. Непогано оплачуваній службі.
Вражає те, що ці "науковці" визначили втрати міського населення більшими (!), ніж сільського. Що це – продовження "пролетарської" традиції ставитись до селян як до бидла? Чи річ у тому, що міста тоді були значно менше національно однорідні, ніж чисто українські села? Тоді зрозуміло, яке завдання отримали "науковці" – довести, що це ніякий не геноцид українців. Бо, кожен, хто хоч трохи ознайомлений з трагедією Голодомору, точно знає, що терор голодом застосовано кремлівською клікою насамперед проти українського селянства.
Ось інструментарій терору голодом. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності", так званий "закон про п'ять колосків" зобов'язувала "застосовувати, як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна, вищу кару соціального захисту – розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною при пом'якшувальних обставинах позбавленням волі на строк не менше, як 10 років з конфіскацією всього майна". Колгоспне рабство позбавляло селян паспортів, а, відповідно, будь-якої можливості втекти від Голодомору – на шахти, заводи чи "ударниє камсамольськіє стройкі". Селянам заборонили залишати села, щоб не могли шукати їжі у містах. Введено режим "чорних дошок", коли до занесених на "чорну дошку" сіл застосовувались репресії дострокового стягнення боргів за "невиконання плану хлібозаготівель". Самі села оточувалися, населення фільтрувалося, продукти вивозилися – селян прирікали на голодну смерть. Так звані "буксирні бригади" буквально вимітали з українських хат не лише зерно, але й будь-які харчі. Мордування голодом доводило людей до божевілля і людоїдства. Почалася "золота торґсінова лихоманка", під час якої з українських селян за безцінь викачали десятки тонн золота та коштовностей: сімейні реліквії, натільні хрести, весільні каблучки, прикраси, заощадження у золотих монетах.
Проїдьтеся селами Київщини, Сумщини, Полтавщини, Вінничини, Черкащини, Житомирщини, Харківщини, які найбільше постраждали від Голодомору, подивіться на меморіальні таблички з прізвищами загиблих від Голодомору і під час Другої світової. Кількість замордованих голодом завжди більша за кількість загиблих на війні. Відомо, що на війні загинуло понад сім мільйонів українців. Очевидно, що цифра жертв Голодомору має бути більшою. Логіка підказує. Але тим гірше для логіки – стверджують працівники Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України і оголошують остаточну цифру 3,5 мільйонів померлих. Розуміємо, "пологова травма лєнінізму". У Лєніна з логікою теж не складалось.
А були ж ще села, які вимерли повністю. Чи "науковці" типу рудницьких-слюсарів-лібанових їх у рахунок не брали? Нема села – нема проблеми. Сталінська логіка. Залізна. Каганович аплодує, а сам кремлівський горець посміхається у вуса: "Вєрнай дароґай ідьотє, таварісчі".
Вражає нахабство і безапеляційність "науковців" з Інституту демографії, які наполягають на своєму пріоритеті щодо визначення втрат під час Голодомору. Буцімто й не було твору Роберта Конквеста "Жнива скорботи", звітів Комісії Конгресу США по Голоду в Україні та Міжнародної Комісії розслідування голоду в Україні, складеною з визначних міжнародних юристів. І всі вони оцінювали кількість жертв Голодомору у 7-10 мільйонів.
Можна навести твердження очевидців. Вільям Странг, дипломат Британського посольства у Москві, згадував про розмову з ганебно відомим Волтером Дюранті у вересні 1933 року: "Містер Дюранті думає, що цілком можливо, що безпосередньо через нестачу продуктів харчування та у зв'язку з викликаними цим наслідками, у Радянському Союзі загинуло 10 мільйонів людей за останній рік". Вінстон Черчилль у своїх мемуарах згадує розмову зі Сталіним у серпні 1942 року про жахи війни порівняно з політикою введення колективних господарств, під час якої Сталін, говорячи про проведення колективізації, підняв дві руки зі словами: "Десять мільйонів – це було жахливо". 22 травня 1933 року консул Італії в Харкові Серджіо Ґраденіґо у повідомленні до Посольства Італії в Москві писав: "...Теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, а отже, не буде й української проблеми, оскільки Україна фактично стане частиною Росії". "Змінить її етнографічну природу" – жахливі слова правдивого свідка української Трагедії. І мова, очевидно, йде про багатомільйонні людські жертви.
Джеймс Мейс, Виконавчий директор Комісії Конгресу США з Голоду в Україні, людина, через серце якої пройшли тисячі свідчень української Голгофи, писав про кількість у 7,5 мільйонів: "Насправді ця цифра може бути вищою. Загальна кількість жертв голодомору у десять мільйонів, здається, була поширена серед радянської еліти..."
За обчисленнями Інституту історії НАН України мінімальна оцінка втрат населення України складає 8,075 мільйонів осіб, або чверть (!) всього населення УРСР, яке нараховувалось у 1926 році. І ці дані ґрунтуються на сфальшованому Сталіним переписі 1939 року. Сфальшованому, бо результати перепису 1937 року стали свого роду обвинувачувальним вироком комуністичній системі – вони вказали на понад 10 мільйонів українців, знищених московськими большевиками під час Голодомору.
Повернемось до інституції, під егідою якої проводяться такі "наукові" дослідження. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України відомий тим, що єдиною альтернативою процесу депопуляції в Україні вважає... імміграцію. Не збільшення народжуваності і зменшення смертності. Не поліпшення якості життя. І не повернення на Батьківщину мільйонів заробітчан репродуктивного віку. А саме – імміграцію. І хоча імміграція, на думку директора Інституту Елли Лібанової, "сприятиме розмиванню українського етносу (бо всі знають, з яких теплих країв до нас їдуть "мігранти" – авт.), але іншої альтернативи просто немає"... Очевидно, червоний терор, "дев'ятим валом" якого став Голодомор 1932-33 років, на думку цих "демографів", ще недостатньо "розмив" українців як націю.
І останнє. Час появи фальшивки від Інституту демографії – напередодні 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні. Римляни у таких випадках радили шукати, кому вигідно. Однозначно, вигідно Кремлю, а з огляду на останні заяви – Мєдвєдєву особисто. У зв'язку з цим є лише одне питання: чи отримали означені "науковці" тридцять срібняків з кремлівської бухгалтерії, чи виконували завдання за покликом сумління? Хоча, яке може бути в цих людей – "с халоднай ґалавой, ґарячім сєрдцем і чістимі рукамі" – сумління.
Хто ще сумнівається у потребі проведення люстрації в Україні?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
