Червоні ганчірки – це символ окупації, геноциду та національного приниження українців. Їх вивішування – державна зрада
Червоні ганчірки – це символ окупації, геноциду та національного приниження українців. Їх вивішування – державна зрада. В Україні є один державний символ національної гордості, самостійності та перемог – синьо-жовтий прапор. Для кожного українця є неприйнятним публічне вивішування в Україні будь-яких окупаційних символів. Органи державної влади та місцевого самоврядування, які ухвалюють подібні рішення – не лише брутально порушують Конституцію України, чинні судові рішення, глумляться над національною честю та гідністю, а й вчиняють державну зраду. Рано чи пізно за це їх буде притягнено до кримінальної відповідальності. Кожен свідомий українець повинен не допустити жодної публічної демонстрації та розміщення в Україні символів окупації.
В українців споконвіків були свої державні символи: Володимирів Тризуб та синьо-жовтий прапор. Під цим прапором ішли у бій, ставали до оборони рідної землі, за нього гинули покоління українців. Синьо-жовтий прапор відомий з часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Під синьо-жовтою хоругвою (золотий лев на синьому полі) руські воїни перемагали німецьких хрестоносців у Грюнвальдській битві у 1410 році. Синьо-жовті кольори були присутні на гербах українських міст козацької доби. Під синьо-жовтими та малиновими стягами ходили у походи запорозькі козаки. 1849 року – під час революційної "Весни народів" – синьо-жовтий прапор став символом боротьби за відродження української державності. Із січня 1918 року синьо-жовтий прапор став державним в Українській Народній Республіці, а із січня 1919 року – у соборній Україні. У 1939 році синьо-жовтий прапор був державним у Карпатській Україні, а 1941 року – в Українській Державі, відновленій Актом 30 червня. Поряд із червоно-чорним, синьо-жовтий прапор став символом Других Визвольних змагань 1940-х-50-х років. Наприкінці 1980-х років синьо-жовтий прапор став символом звільнення від совєтської окупації.
Так само з часів Київської Русі відомий Тризуб, який був символом князівської влади династії Рюриковичів. У січні 1918 року Тризуб став гербом УНР, символом повстанського руху 1920-х років, боротьби УВО та ОУН-УПА.
Червоний прапор з'явився в Україні не під час так званого "визволення" у 1944 році і не після штурму Рейхстагу. Червоний прапор принесли в Україну на багнетах ще у грудні 1917 року – як символ окупації. Під червоним прапором російські більшовики розпочали війну проти УНР, саме він став символом другої агресії більшовиків проти України на початку 1919-го. Червоний прапор – точна копія прапору РСФСР – став символом більшовицької окупації України, яка принесла знищення синьо-жовтого стягу і загалом української державності.
Синьо-жовтий державний прапор і червоне окупаційне знамено ніколи не можуть бути разом. Адже перший – прапор державності та національної гордості, другий – символ потоплення в крові України та рабства українців.
Під червоними прапорами окупанти вбивали Героїв Крут і Базару. Під червоним прапором кремлівська окупаційна влада забирала останній хліб та чинили геноцид української нації – Голодомор.
Для України окупація не закінчилася 9 травня 1945 року. Вона тривала ще 46 жахливих років аж до 1991-го. За цей період був третій голодомор 1946-47 років, масові репресії проти української інтелігенції, Чорнобильський етноцид і тотальна русифікація. Все це робилося саме під червоним прапором. Але уже в кінці 80-х українці масово знищували червоні ганчірки як символи окупації і національного приниження та піднімали тоді ще бездержавні, але національні синьо-жовті стяги.
8 травня 2011 року жодна вільна європейська нація не дозволить офіційної пропаганди окупаційних символів. Це заборонено резолюціями Європарламенту та Ради Європи. Навіть у країні, що програла Другу світову війну – Німеччині – не буде подібного публічного приниження.
Принизити хочуть нас – українців, нашу країну, що стала полем битви двох тоталітарних імперій, які під червоними прапорами змагалися за загарбання і поневолення України.
Червоні прапори на вулицях України у травні 2011 року – це відвертий історичний реванш. Це знак продовження окупації України. Історичної, духовної, мовної, культурної, інформаційної, економічної, політичної. Це намагання закріпити комплекс меншовартості і винуватості вже у нових поколінь українців, які народилися поза совєтським окупаційним рабством. Це пряме і брутальне зазіхання на державність. Бо з історії знаємо: коли є червоний окупаційний прапор, то не буде синьо-жовтого національного стягу.
Це прекрасно розуміють представники нинішньої окупаційної адміністрації України. Тому й діють так відкрито й нахабно. Саме тому останнім часом під прикриттям Партії регіонів почали відновлювати ідоли Сталіну, нищити меморіали жертв Голодомору та пам'ятники Героїв національно-визвольних змагань. Новітнім окупантам байдуже, що в світі злочини сталінізму прирівняли до злочинів гітлеризму, а їхню публічну пропаганду – заборонено.
Окупаційній адміністрації з Банкової та Грушевського байдуже, що спроба протиснути рішення про червоні ганчірки – це не лише приниження української нації, але й зневажання судових рішень, ухвалених іменем України.
Нагадаю, ще у травні 2009 року Прилуцький міськрайоний суд Чернігівської області визнав незаконним рішення місцевих органів самоврядування і заборонив "використання символів часів Великої вітчизняної війни в день державного свята – Дня Перемоги". 19 квітня 2011 року постановою Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області задоволено позовні вимоги Кіровоградської обласної та Знам'янської міської організацій Всеукраїнського об'єднання "Свобода" у справі за адміністративним позовом до Знам'янської міської ради Кіровоградської області про скасування рішення "Про використання символіки років Великої Вітчизняної війни у святкових заходах у місті Знам'янка" від 21.05.2010 року N1292. Згідно з рішенням суду, місцева влада не має права вивішувати червоні прапори неіснуючої держави СССР під час святкових заходів у місті Знам'янка.
Ці рішення мають законну силу і ніхто не має права їх порушувати. "Свобода" звертатиметься до суду з такими ж позовами і в інших регіонах.
Але зрозуміло, що реваншистів, котрі все ж збираються ухвалити відверто антиконституційне, антидержавне рішення щодо використання окупаційних символів, не зупинити судом. Їх має зупинити нація.
Кожен українець, який має честь і гідність, повинен не допустити жодних спроб вивішування червоної окупаційної ганчірки, захистити незалежність, гідність і майбутнє наших дітей.
Органи місцевого самоврядування Галичини та Волині, з ініціативи "Свободи", вже ухвалили такі рішення. Жодних червоних прапорів у тих регіонах, де "Свобода" має представницьку владу, ми не допустимо.
У нас ніхто ніколи не відбере права боронити свою національну честь і гідність. Наголошую ще раз – в Україні є один символ державної незалежності, гідності і перемог – синьо-жовтий стяг. Його потрібно захищати усіма засобами. А червоні ганчірки, слідом за большевицькою імперією, давно мають бути на смітнику історії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
