Не допустити продажу держави з молотка
Законопроектом N1567 уряд пропонує скоротити перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, шляхом виключення з переліку об'єктів, які не відповідають критеріям, визначеним у статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також тих об'єктів, які було ліквідовано або реорганізовано.
Із чинного переліку підприємств вилучається близько тисячі підприємств. Новий список підприємств, що не підлягають приватизації, сформовано з 200 об'єктів, які і зараз є в переліку, та 351 нового об'єкта, які, вочевидь, залучено до цього списку для того, щоби не показати масштабів розпродажу державної власності.
Якщо уряд Яценюка щиро впевнений, що приватизація такої кількості об'єктів державної власності дійсно сприятиме захисту майнових прав держави (як це написано у пояснювальній записці до законопроекту) та стабілізації фінансово-економічного стану підприємств, то чому сам процес його підготовки був кулуарним? Чому не відбувалося широких громадських слухань? Чому приховували і приховують від громадськості порівняльну таблицю з підприємствами, які пропонують вилучити з переліку?
"Свобода" ніколи не наголошувала на тому, що взагалі не можна приватизовувати об'єкти державної власності. Держава не має керувати перукарнями та ресторанами. Справді неефективні та збиткові державні підприємства, які не здатен поставити на ноги навіть фаховий, призначений за прозорими правилами менеджмент потрібно приватизувати. Але це має відбуватися гласно, за умови проведення прозорого конкурсу з неухильним дотриманням законодавства про приватизацію. І не під час війни, коли за будь-який актив можна отримати лише невелику частку його справжньої вартості. Проте очевидно, що продаж прибуткових підприємств, ще й під час економічної кризи та війни, лише зменшить надходження до державного бюджету. І це саме в той час, коли уряд запроваджує політику тотальної економії на всіх соціальних видатках.
Ба більше, деякі стратегічно важливі для держави чи окремих громад підприємства не можна приватизовувати навіть в умовах їхньої тимчасової збитковості, адже вони можуть бути потрібними для забезпечення економічної безпеки держави. До того ж, у приватні руки їх віддавати не слід із міркувань соціальної справедливості. Наприклад, у період економічної кризи 2008 – 2010 років навіть уряд США підтримував із федерального бюджету такі гіганти (до речі, приватні підприємства!), як "Дженерал-Моторз", інші підприємства автомобільної галузі, фінансові установи, зокрема інвестиційні банки. Попередній український досвід, а також досвід приватизації у Росії, країнах Східної Європи, Азії, Південної Америки свідчить про те, що приватизація не є тим чинником, який покращує продуктивність підприємства. Навпаки, як правило, на приватизацію віддають підприємства, які є прибутковими і ефективними.
2013 року державні підприємства перерахували до державного бюджету податку на прибуток у сумі 6,3 млрд. грн., за 11 місяців 2014 року – 3,8 млрд. грн.
Крім того, ті підприємства, які є суб'єктами природних монополій, або ті, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. гривень, сплачують до державного бюджету 30 відсотків чистого прибутку, а інші державні унітарні підприємства – 15%.
2013 року стратегічні підприємства перерахували в держбюджет частину чистого прибутку та дивідендів у сумі 4,3 млрд. грн., за 11 місяців 2014 року – 5,3 млрд. грн. Торік ці підприємства спрацювали так, що наприкінці року уряд навіть ухвалив рішення (постановою від 24 грудня 2014 р. N710) додатково вилучити з одинадцяти державних підприємств частину чистого прибутку та додаткового капіталу в сумі 1,9 млрд. грн.
Дуже показово те, що з цих 11 стратегічних підприємств уряд запропонував виключити з переліку підприємств, що не підлягають приватизації, п'ять об'єктів: Маріупольський, Одеський та Южний морські торгівельні порти, ДП "Артемсіль" та ДА "Укрекоресурси".
У разі приватизації цих підприємств вони сплачуватимуть до бюджету лише обов'язкові платежі, без перерахування частини чистого прибутку, дивідендів та додаткового капіталу.
Тезу про те, що держава не може бути ефективним менеджером, можна розвіяти на прикладах діяльності конкретних підприємств. Як європейських, так і українських.
Приклад успішного управління об'єктами державної власності – державне підприємство німецьких залізниць Deutsche Bahn, яка є найбільшою залізнично-транспортною та залізнично-інфраструктурною компанією центральної Європи. Deutsche Bahn є суб'єктом публічно-правової власності – акціонерною компанією із стовідсотковою державною участю. 2013 року підприємство отримало чистий прибуток у сумі 900 млн. євро, а послуги німецької залізниці для пасажирів водночас є одними з найдешевших у Європі. Антиприклад – невдала приватизація залізниці у Великій Британії, внаслідок якої якість послуг значно знизилася, тарифі підвищилися, а держава продовжує датувати тепер вже приватних операторів та власників залізничної інфраструктури.
Український досвід 2014 року показує, що навіть в умовах війни і тотального падіння економіки за умови злагодженої роботи професійного менеджменту та органу управління – профільного міністерства, можна досягти зростання показників діяльності державного підприємства.
Ще на початку минулого року ВАТ "Українське Дунайське Пароплавство", яке сьогодні пропонується виключити з переліку підприємств, що не підлягають приватизації, перебувало в безнадійному стані: борги із заробітної плати, багатомільйонна кредиторська заборгованість, збитки протягом останніх 8 років. Навесні від керування підприємством було усунуто людей Януковича, новий керівник зумів застосувати в управлінні свій досвід роботи в комерційній царині, а орган управління всіляко допомагав у забезпеченні пароплавства вантажами. Результат – уперше з 2005 року Українське Дунайське пароплавство отримало хоч невеликий (8 млн. грн.), але прибуток, погасило заборгованість перед робітниками, перед бюджетами усіх рівнів та Пенсійним фондом, а працівників переведено на повний робочий тиждень. Платню збільшено на 22,3%. І це лише за півроку.
Аналогічна ситуація з Кілійським судоремонтним заводом, який також хочуть віддати на приватизацію. Після багаторічного простою завдяки ефективному менеджменту в IV кварталі 2014 року підприємство запрацювало зі 100-відсотковим завантаженням.
Ще один приклад у морській галузі – Іллічівський морський торгівельний порт. 2013 року – збитки понад 100 млн. грн. За планового збитку на 2014 рік у розмірі 93,8 млн. грн., порт за підсумками року вийшов на прибуток у розмірі більше 100 млн. грн. Порту впродовж року вдалося ліквідовувати збитковість і погасити валютний борг у розмірі 3 млн. доларів, що дісталися у спадок від минулого керівництва. Це стало можливим як завдяки досвідченому молодому менеджеру, так і новим проектам державно-приватного партнерства, які були впроваджені портом 2014 року.
Те ж саме можна сказати і про інші державні порти – Одеський, Южний, Миколаївський, Маріупольський та інші, які за підсумками року вийшли на прибуток. І це за умови, що порти втратили в прибутковій частині 30% від передачі портових зборів в ГП "АМПУ".
А якби сьогодні державні порти були в приватних руках, чи могла б держава вимагати від їхнього керівництва участь у врегулюванні питань державної безпеки, наприклад, прийняття та розвантаження у невідкладному порядку вугілля для ТЕС та підприємств, яке прибуло із-за кордону?
Намагання уряду виключити з переліку підприємств, що не підлягають приватизації, державні лісогосподарські об'єднання разом із майновими комплексами держлісгоспів з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництв, мисливських господарств в умовах, коли за кордоном збільшується попит на українську деревину, призведе до втрати валютних надходжень, неконтрольованого використання лісових ресурсів, руйнування екосистеми, знищення тварин, занесених до Червоної книги.
2014 року лісове господарство України досягло найвищих економічних показників господарювання. Вдалося забезпечити перерахування до державної скарбниці майже 2 млрд. грн., підняти заробітну плату на 11%, збільшити випуск продукції переробки на 18%, зменшити на 36% незаконні рубки, а головне – посадити 50 тисяч гектарів нових лісів.
Що ж отримає держава внаслідок приватизації лісгоспів? Приватний власник буде насамперед зацікавлений в отриманні прибутку від продажу деревини. Відбудеться скорочення працівників, і як наслідок – зменшення податкових надходжень, передусім, до місцевих бюджетів. З метою мінімізації оподаткування власники будуть переходити на спрощену систему оподаткування шляхом дроблення лісогосподарським підприємств. Але головне – це те, що заради одноразового прибутку держава втратить соціальну і екологічну функції лісу, а за декілька років відсутності державної політики у лісовій галузі – і сам ліс.
У жодному разі не можна допустити приватизації державного підприємства "Артемсіль", розташованого у відвойованому у російсько-терористичних військ Соледарі. "Артемсіль" є найбільшим на території Центральної і Східної Європи підприємством із видобування, переробки та реалізації кухарської кам'яної солі, виробнича потужність якого складає понад 7 млн. тонн на рік. Його рудники оснащені сучасним устаткуванням, працюють за прогресивними технологіями, а саме підприємство здійснює експорт продукції у 22 країни.
Для чого державі втрачати такого потужного монополіста на ринку солі, який за 2014 рік, крім обов'язкових податкових платежів, перерахував до державного бюджету додатково 130 млн. грн.?
Особливо цинічно виглядає спроба вивести з держвласності державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" з усіма спиртовими заводами. На землях України більше п'ятисот років існує державна монополія на спирт і завжди було одним з важливих джерел наповнення державного бюджету. 2014 року спиртова галузь отримала 90 млн. грн. чистого прибутку та вперше з 2010 року показала більш ніж 5-кратне зростання усіх фінансово-економічних показниках.
На сьогодні державне регулювання виробництва і обороту етилового спирту і алкогольної продукції в тих або інших формах здійснюється в Швеції, Норвегії, Фінляндії, Австрії, Туреччині, Канаді, окремих штатах США, КНР, низці країн СНД та інших державах. У 18 із 50-ти штатах США, в Канаді, в скандинавських країнах існує державна монополія навіть на роздрібний продаж алкоголю.
Якщо головним аргументом уряду в питаннях приватизації "Укрспирту" та інших підприємств є непрофесійний менеджмент підприємства і корупція в спиртовій галузі, то що зараз заважає змінити керівництво, а нового керівника призначити за результатами прозорого публічного конкурсу?
Не можна приватизовувати природні монополії, які апріорі не можуть бути збитковими (в довгостроковому плані) та ще й виконують важливі соціальні та безпекові функції. Це стосується і підприємств тепло-, водо- та електропостачання, робота яких пов'язана з наданням населенню та підприємствам життєво необхідних послуг. Перемовини з приватними власниками в таких випадках будуть надто дорого коштувати. Приклад – це приватизація "Київенерго", після якої приватник в особі олігарха Ахмєтова – спонсора сепаратизму – фактично контролює енергозабезпечення столиці.
Попри це, уряд пропонує створити умови для приватизації стратегічних підприємств тепло- й гідроенергетики, які ще не встигли продати олігархам – ТЕЦ Чернівціобленерго, каскад Середньодніпровських ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Каховська ГЕС, Державна акціонерна гідроенергогенеруюча компанія "Дністрогідроенерго", а також підприємств у галузі водного господарства, зокрема, обласних виробничих управлінь водних ресурсів і водного господарства, державного промислового підприємства "Кривбаспромводопостачання", державного міжрайонного підприємства водопровідно-каналізаційного господарства ДМП ВКГ "Дніпро – Західний Донбас", управлінь групових водопроводів. Виключено з переліку і стратегічні підприємства нафтової галузі – підприємства (управління) магістральних нафтопродуктопроводів, Державне акціонерне товариство "Магістральні нафтопроводи "Дружба" з магістральними нафтопроводами та морським нафтовим терміналом "Південний".
З переліку підприємств, що не підлягають приватизації, виключено такі стратегічні об'єкти, які мають причетність до космічної галузі: Павлоградський механічний завод (філія Дніпропетровського Південмашу ім. Макарова), ДП "Авіаційний науково-технічний комплекс ім. Антонова" (авіабудівний концерн, що об'єднує конструкторське бюро, комплекс лабораторій, експериментальний завод та випробувальний комплекс, для розробки та сертифікації літаків), Виробниче об'єднання "Київприлад" (яке випускає прилади системи управління бортовим комплексом космічних кораблів "Союз-ТМА", "ПРОГРЕСС-ТМ", бере участь у міжнародних космічних проектах "Морський старт", "Наземний старт", розробило, виготовило і поставило замовникові апаратуру системи автоматичної підготовки і пуску ракети-носія "Циклон-4").
У жодному разі не можна віддавати на приватизацію підприємства, які хоч і не приносять прибутку, не є стратегічними, але мають слугувати інтересам інформаційної безпеки держави, особливо в умовах війни. Йдеться про можливу приватизацію обласних радіотелевізійних передавальних центрів (обласних телерадіокомпаній), видавництво "Преса України". Хіба можна уявити собі, що такі підприємства, як пошуково-видавниче агентство "Книга Пам'яті України" чи Українська студія хронікально-документальних фільмів "Укркінохроніка" опиняться у приватних руках? Потрапили до списку і провідні галузеві інститути, наслідком приватизації яких буде знищення галузевої науки.
Тим паче, не можна продавати прибуткові та стратегічні підприємства під час війни, коли їх скуплять за безцінок олігархи та чужоземні "інвестори", які можуть бути афілійованими до структур, власниками яких є країна, яка сьогодні здійснює проти України військову агресію. Якщо Президент Порошенко і досі не знайшов покупця, готового заплатити гідну ціну за свій "Рошен", то кому й за скільки уряд Яценюка зібрався продавати українські державні підприємства?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
