Нормандський формат: українська влада капітулює перед Путіним
Учорашні "паризькі перемовини" стали черговим кроком на шляху до повної здачі Донбасу агресору. Для нас, націоналістів, це не стало несподіванкою. Ми неодноразово попереджали, що так станеться. Востаннє – вчора зранку, перед самими перемовинами.
Коли "Свобода" казала про неприпустимість надання "особливого статусу окупованому Донбасу", що це призведе до легітимізації "ґіві" і "моторол", влада, не змигнувши оком, заявляла, що ми брешемо, що жодного "особливого статусу" в проекті Конституції немає.
Але наші слова виявилися правдою, і вчорашні "домовленості" це підтвердили. Путін добився того, чого хотів: спочатку – амністія сепаратистам, вибори і легалізація їхньої влади, їхні "судді", "прокурори" та "міліція", а лише потім, можливо, – повернення Україні контролю на кордоном.
Путін фактично плює в обличчя українській владі. Він визнає присутність російських військ на Донбасі. Ба більше, дає зрозуміти, що не забере своїх найманців, допоки не виконають його основної вимоги – повної легалізації влади промосковських терористів. Тобто Москва продовжує контролювати окуповані території через своїх посіпак, а тягар фінансування, що найцинічніше, вішає на шиї українців.
Так сталося ще й тому, що перемовини відбувалися не в форматі "Україна і її друзі проти Путіна", а "Путін і його економічні партнери проти України". І ще один результат такого формату – це вчорашня остаточна здача Криму, чого не приховує навіть Меркель. Може, це також було одним із таємних пунктів Мінських домовленостей?
Тепер зрозуміло, чому влада так боялася, що у людей відкриються очі на те, за що проголосувало 265 зрадників 31 серпня, і чому цю зраду приховали за димовою завісою і кривавою провокацією біля стін Верховної Ради.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
