Замах на Конституцію – на руку Москві й на шкоду Україні
Всеукраїнське об'єднання "Свобода" звертається до Верховної Ради України та Президента Петра Порошенка з вимогою відхилити законопроект про внесення змін до Конституції України, який узаконює "особливості здійснення місцевого самоврядування" на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Усупереч заявам президента Порошенка, таке рішення влади не приведе до відновлення українського суверенітету над окупованою частиною Донбасу. Навпаки, його наслідком буде узаконення у складі держави де-факто керованої з Москви автономії окупантів та терористів, підрив єдності та незалежності України і початок її дезінтеграції. Хіба не цього і добивався Путін ще до початку агресії в лютому 2014 року?
Згідно з Мінськими угодами, закріплення в Конституції "особливого статусу" для окупованої частини Донбасу узаконить надання їм автономії значно ширшої навіть за ту, яку мала АР Крим. Йдеться про безумовну амністію сепаратистам, фактичне запровадження на цих територіях російської мови як державної, надання права призначати своїх прокурорів, суддів, поліцію, укладати прямі угоди з регіонами Росії, заборону розпуску Києвом органів місцевої влади та першочергове фінансування цих територій із Державного бюджету України.
Особливо безглуздо капітулянтські наміри української влади виглядають на тлі очевидної агонії сировинної економіки Московської імперії. Адже нині хіба сліпий ще не бачить, що режим Путіна з маніакальною впертістю веде Російську Федерацію слід у слід шляхом Совєцького Союзу напередодні краху. Отож, перекроювати на догоду агресору Конституцію України, узаконюючи "особливий статус" окупованих територій Донбасу, – це не тільки приниження української нації і плювок на могили всіх загиблих героїв. У цій ситуації такий відступ може стати фатальною стратегічною помилкою. Поразкою, за яку тяжкою ціною платитимуть покоління і покоління українців. По суті це все одно, що кидати рятівне коло ворогу, який тоне, і водночас вішати непосильний камінь на свою шию. Адже Москва таким чином розв'язує собі руки, отримує жадану нагоду позбутися санкцій та міжнародної ізоляції, ще й суттєво скорочує свої видатки. До того ж, Кремль залишає собі окупований Крим та реальний контроль над Донбасом. Виснажена ж війною Україна сковує себе зобов'язаннями утримувати і годувати кубло амністованих терористів – на ділі непідвладне Києву, на території з ущент сплюндрованою та розграбованою інфраструктурою. Зрозуміло, що така розв'язка може бути лише на руку Москві і на погибель Україні.
Надання особливого статусу окупованим територіям Донбасу не має нічого спільного з реформою децентралізації і прямо суперечать статті 2 Конституції України, яка визначає, що Україна є унітарною державою. Зміни до цієї статті Основного Закону може бути ухвалено виключно на всеукраїнському референдумі за участі всіх громадян України.
Ба більше, жодні нові проекти Конституції не можуть бути реалізовані в умовах воєнного стану (ч.2 ст.167 Конституції України), який по-суті майже два роки як у нас існує. Навіть сам факт замаху на Основний Закон держави в умовах війни і окупації її земель є потоптанням її суверенітету. Саме внесення будь-яких змін до Конституції України вже стане перемогою Путіна на міжнародній арені. Бо в такий спосіб визнається його твердження, що Москва начебто не є агресором. Україна, змінюючи Конституцію, сама де-юре підтвердить, що умов воєнного стану в ній не існує... А значить, на Донбасі точиться, мовбито, й не московсько-українська війна, а внутрішній "громадянський конфлікт". Кращого подарунку Путіну від української влади годі шукати.
За рік, що минув від часу підписання так званих "мирних" Мінських угод, Москва не виконала жодного зі своїх зобов'язань стосовно згортання збройної агресії проти України – ні щодо припинення вогню, ні щодо відведення озброєння, ні щодо обміну військовополоненими. Натомість окупанти щодня обстрілюють українські позиції. Досі Москва не демонструє навіть намірів повертати захоплену частину кордону під контроль України. З РФ на окуповану територію Донбасу регулярно переміщуються військові підрозділи, бойова техніка і боєприпаси. Упродовж цього часу загинули сотні оборонців України. За таких умов заклики до одностороннього виконання Україною Мінських угод рівнозначні закликам до безумовної капітуляції.
Взагалі тепер уже цілком ясно, що нормандсько-мінський формат виявився для України безперспективним. Він не приніс (і не здатний, вочевидь, принести) стійкого миру.
Отож, замість того, аби йти на капітулянтські поступки Путіну та його європейським партнерам, українській владі варто ініціювати новий формат міжнародних переговорів про припинення московської агресії проти України. За участі держав-гарантів незалежності України за Будапештським меморандумом – США та Великобританії. За участі своїх природних союзників – країн Балто-Чорноморської осі – передусім Польщі, Литви, Латвії, Естонії, зрештою, й Туреччини. Тим паче, що саме з такою ініціативою вже давно виступила Польща. Її абсолютно чітко висловив президент Дуда відразу після своєї інавгурації у серпні 2015 р. Українській владі варто хоча б почути природних союзників, які простягають нам руку допомоги. Замість того, аби сумирно слухатися тих, хто не здатний більш нічого запропонувати, окрім хіба шантажу в унісон з Путіним, пхаючи руки до нашої Конституції.
У будь-якому разі ясно одне: зміна Конституції – суверенне право українців, і вона не може відбуватися під диктовку агресора та з ігноруванням волі народу. Закликаємо Президента і парламентську коаліцію припинити ганебний конституційний шантаж та приниження української нації.
Рано чи пізно Україна обов'язково поверне окуповані території Донбасу і Криму. Але не на умовах, нав'язаних Путіним. А на умовах, які відповідають нашим національним інтересам. Це єдиний шлях до припинення війни та досягнення справжнього миру.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
