Є СВОБОДА – БУДЕ УКРАЇНА! НАМ 25
Всеукраїнському об'єднанню "Свобода" – 25. День народження – саме сьогодні. Рівно чверть століття тому, 13 жовтня 1991 року, у переддень св. Покрови відбувся Установчий З'їзд.
А два тижні тому – 30 вересня (річниця створення ініціативної групи) – пройшов Урочистий З'їзд ВО "Свобода" з нагоди ювілею.
Як голова об'єднання і член організації з 1991 року мав почесний обов'язок виголосити доповідь перед 2022 делегатами.
"Свобода" – відкрита політична сила. Нам нічого приховувати від українців. Тому вважаю за необхідне оприлюднити цей текст також для широкого загалу.
Відео доповіді є в мережі. Проте на З'їзді за браком часу деякі тези довелося упустити. Тут подаю повний текст.
Навіть у скороченому вигляді доповідь тривала годину. Тому публікуватиму частинами.
Є "СВОБОДА" – БУДЕ УКРАЇНА
Частина І. Проекти минають, а "Свобода" – є.
Пишаюся, що є посеред вас. Дякую долі, що вже чверть століття маю честь належати лише до однієї політичної сили, ровесниці Незалежності. Єдиної сили українців.
Сьогодні маємо право з гідністю оглянутися на той відтинок шляху за плечима. І повторити за Кобзарем: "Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою". І це – не просто ювілейний пафос.
Усе, як відомо, пізнається в порівнянні. Але не треба нас порівнювати зі святими. Святі – на небесах. Порівняйте з іншими політиками. І у цій номінації ми позмагаємося.
Подивіться на теперішню владну верхівку, подивіться на фронтменів сьогочасних політпроектів – усі ці хамелеони за роки Незалежності встигли змінити партійні кольори по три-п'ять, а то й більше разів. А ми тим часом гнемо свою лінію. Наперекір усім минущим вітрам.
Сьогодні, у 25-ту річницю "Свободи", нас часто питають, які наші головні досягнення. Те, що ровесниця Незалежності "Свобода" вже 25 років живе і бореться, ні на крок не відступаючи від своє ідеї – Ідеї Нації – це вже само по собі є досягненням. У нашій політичній системі це унікальне явище. Факт, що поміж усіх живих нині партій "Свобода" – єдина сила з чвертьвіковою традицією. Це і є нашим найпершим здобутком і перемогою.
Назвіть мені хоча б одну іншу політичну силу серед першої десятки – ні, нехай навіть серед 30-ки у рейтингу партій, – яка може похвалитись подібним! Є такі?
Згадайте, скільки політпроектів за цей час як роздулися через трубку телевізора, так і здулися! Як кажуть, канули в Лету, так і не принісши жодної користі Україні. Тепер навіть назви їхні важко пригадати... Усі ці розмаїті "нові обличчя" – "зелені", "озимі", "нові генерації", "пори", "віча", "народні самооборони", "вперед україни" – де всі вони зараз? Загидили мізки українцям і втекли?
Де всі ці "мегаблоки" і "гігапартії" усіх президентів і прем'єрів? Де ті вчорашні партії влади, що злітали на політичний Олімп, щойно якась персона доривалася до корита? Де зараз ті пафосні, всесильні "Громади", НДП, СДПУ (о), ЗаЄДУ, НСНУ і НУНС? Де, нарешті, здавалося б, усемогутня й непереможна Партія регіонів? "Погибоша аки обри", щойно їхній вельможний патрон втрачає посаду...
Як бачите, усі оті олігархічні "титаніки" йдуть на дно від першої ж пробоїни, від першої поразки на виборах. А всі їхні рятувальні човники під прапорцями "нових облич" – і поготів.
Проекти змінюються, а "Свобода" – є. Є і буде. Поки в наших серцях живе Ідея Нації. А є "Свобода" – буде й Україна!
Нас часто запитують: як "Свободі" вдається не тільки вижити, але й перемагати серед усього того політичного болота протягом 25 років? Завдяки чому ми, соціал-націоналісти, залишаємося вірними Ідеї Нації і продовжуємо боротьбу? Відповідь очевидна, просто гендлярі від політики, ці кишенькові служки олігархів, не в змозі її осягнути. На відміну від усіх них, "Свобода" – ідеологічна сила, а не кишеньковий проект котрогось олігарха. Не партія влади певного прем'єра чи президента. Не іменний проект під телевізійного "лідера". А єдина сила нації, плоть від плоті і кров від крові.
Тому особливо веселить, коли усі ці політичні хамелеони намагаються плести небилиці, істерично верещати, що це "Свобода" начебто "чийсь проект". По собі, видно, судять. Найкраще на це відповів один із духовних батьків "Свободи", новітній ідеолог українського націоналізму Юрій Герасимович Іллєнко: "Так, Свобода – проект. Але не технологічний, а ідеологічний. Проект української нації".
У чому концептуальна різниця між послідовною ідеологічною силою і кон'юнктурним, безідейним політпроектом? У класичному розумінні ідеологія – це система поглядів, ідей і принципів. Система принципів організації держави і суспільства. Ідеологія – це єдиний довершений образ ідеальної держави, досконалого суспільства. Отже, ідеологічна сила вирізняється тим, що у своїй програмі має цілісний план побудови такого суспільства і неухильно його впроваджує. Я підкреслюю: цілісний план.
Натомість, кон'юнктурні політпроекти навіть не ставлять собі за мету виробити хоч якийсь план. Вони вибірково хапають популярну тему і спекулюють нею для видурювання голосів, як вони називають, "електорату". Щойно вони ту тему дискредитують, як перефарбовуються і хапають іншу.
Наприклад, кажуть їм соціологи, що сьогодні популярна тема – захист довкілля. Умить перед виборами вигулькують якісь "зелені", завішують усю країну красивими біґмордами... І ось вони вже в парламенті! Це потім з'ясовується, що насправді ті "зелені" – ставленики нафтових і металургійних магнатів, що якраз найбільше і забруднюють довкілля.
Чи, скажімо, хочуть люди до Європи. Є, як кажуть, такий запит у суспільстві. Тоді влада два роки годує людей обіцянками про безвізовий режим. При цьому підсовує "незалежних єврооптимістів". Начебто "опозиційних" до тієї влади. І ось вони, відпрацьовуючи у своїх господарів зарплату, з екранів телевізорів уже аргументовано розповідають, як пришвидшить євроінтеграцію чергове підняття тарифів, легалізація одностатевих шлюбів, прихватизація стратегічних підприємств чи грабіжницький розпродаж останнього, що лишилося в українців – землі.
В Україні війна? – Нема проблем: "АТО триватиме години!". Політтехнологи вже ділять електоральний пиріг між "партіями війни" і "партіями миру". Ось вам свіжоспечені "воєнно-патріотичні" проекти – під кожного олігарха; комбати на чолі всіх списків – як справжні, так і бутафорні... Та що там партії – цілі "фронти"! Із "сильними командами", "воєнними радами" і прожектами невидимої "стіни" по периметру. І всі пузаті можновладці вже в мундирах і з кулеметами в руках позують перед камерами. А тим часом за спиною шокованого виборця спокійнісінько торгують із ворогом. Із ним у нас – безвізовий режим, бо війна війною, а ґешефт – за розкладом...
Або найсвіжіший приклад. Щойно на стіл олігархів лягають соціологічні дані, що найбільшим злом наше суспільство вважає корупцію, як тут-таки знаходяться самопроголошені головні "антикорупціонери" країни, а то й усієї планети.
Цікаво, що до парламенту вони проходять в одних партійних списках, пліч-о-пліч із відомими махровими корупціонерами, залишаються з ними в одній фракції, спільно голосують за одні й ті ж олігархічні закони. Тому немає нічого несподіваного, коли раптом виявляється, що всі ці "антикорупціонери" мають за правило брехати у своїх деклараціях, таємно зустрічаються з московськими олігархами в елітних ресторанах і тримають мільйонні рахунки у московських банках. І звідкілясь у них чудесним чином з'являються розкішні пентхауси, десятки квартир та інші коштовні подарунки!...
Ось як закінчуються історії усіх без винятку бутафорних політпроектів. Ось так, перефарбовуючись у різні кольори, жонглюючи популярними темами, вони безкарно дурять українців уже 25 років. Хіба не це є найбільшим злом української політики?
І тому я пишаюся, що належу до політичної сили, яка ніколи не пристосовується до тимчасової політичної кон'юнктури. Навпаки, "Свобода" бореться за те, про що інші бояться навіть думати. Зазвичай "Свобода" своїми ідеями і діями випереджає час на десятиліття. І це – не прості слова. Це – факт.
Далі буде.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
