Листопадовому чину – 100! Важливі уроки
Рівно століття тому з Листопадового Чину почалась історія Західно-Української Народної Республіки. Галицькі українці включилися у визвольну боротьбу, яку наддніпрянські українці вели вже два роки.
Я не буду переповідати історію – це добре роблять професійні історики. Хочу зупинитися на головному – політичних уроках столітньої давності. Уроках, які так нічому й не навчили сучасну ліберальну політичну псевдоеліту.
Урок перший: "великі питання в житті народів вирішуються не голосуванням більшості, а залізом і кров'ю". Керівництво ЗУНР правильно розуміло ці нетолерантні, але чесні Бісмаркові слова. Тому одним з перших законів було ухвалено закон про організацію війська. Розпочалася робота зі створення Української Галицької Армії. ЗУНР за найкоротший термін створила чисельне дисципліноване і боєздатне військо. Вражаючий контраст із центральнорадівськими мрійниками. І приклад для сучасної воюючої України. Бо теперішній злодійській політичній еліті навіть московська агресія не відкрила очі на важливість армії.
Урок другий. ЗУНР швидко налагодила ефективний апарат державного управління, врегулювала судоустрій, шкільну освіту, мовне питання, громадянство, взялася до аграрної реформи. І це все за кілька місяців. На тлі активних бойових дій, коли уряд переїхав спершу в Тернопіль, а далі – в Івано-Франківськ (тоді – Станіславів). Влада ЗУНР в екстремальній ситуації виконувала реальну роботу без штучного пафосу, без галасливого піару, не волаючи "мова, віра, армія". Це я до того, що війна не заважала ЗУНР впроваджувати дієві реформи і зміцнювати державу.
Урок третій. Міжнародна ситуація. Тоді на українські землі чигали большевики, московити-білогвардійці, поляки, які, не встигнувши відновити свою державу, одразу атакували ЗУНР, румуни і мадяри. Ситуація схожа на теперішню, лише на кілька порядків гірша. "Міжнародна спільнота" у вигляді Антанти зайняла зовсім не проукраїнську позицію. Тодішні міжнародні "спостерігачі" переконали УГА зупинити успішний Вовчухівський наступ на Львів. Вони зініціювали переговори з поляками, що дозволило останнім виграти час. Врешті це саме Антанта передала Польщі озброєну до зубів 80-тисячну армію Галлера. І це вирішило долю ЗУНР... Це я про усілякі "мінські" та "нормандські" формати і їхню шкоду українським національним інтересам.
Урок четвертий. Кінець 1918 року – це час, коли віками розділені кордонами різних держав частини української нації з непереборною силою потяглися одне до одного, у одну-єдину Українську Державу. Століття поневолення не вбили відчуття єдності. Це показує, які сили, які несамовиті потуги таяться у нас із вами, які непереможні резервуари могутності має в собі наша нація. Ніщо на цьому світі не здатне стримати нашу життєву жилу і волю до життя.
Урок п'ятий. Нам потрібна тяглість державотворчої традиції. Ми маємо на законодавчому рівні визнати: Україна – спадкоємиця УНР. І знаково, що саме народні депутати-націоналісти зареєстрували у парламенті законопроект "Про правонаступництво України щодо Української Народної Республіки". Це історичний документ. Він свідчить: шанс, який нація виборола для Української Держави, не буде змарновано. Ми добре засвоїли уроки історії і знаємо, що для української перемоги нам потрібно насамперед опертя на двигун і творців революції – українську націю.
Це наш обов'язок перед нацією, перед поколіннями українців, які боролися за нашу Незалежність. Це й моя персональна відповідальність перед родиною, перед одним із моїх предків Льонгином Цегельським (на світлині – справа), одним із батьків-засновників ЗУНР, автором Акту Злуки. Тільки так ми зреалізуємо нашу місію: аби наші діти і внуки, усі наступні покоління українців уже не мусили боротися за Україну. Нехай вони щасливо живуть і самі творять своє майбутнє. На СВОїй, БОгом ДАній землі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
