Ми йдемо під гаслом "Захистимо українську землю", а це означає – КАПІТУЛЯЦІЇ НЕ БУДЕ!
77 років тому Українська Повстанська Армія боролася за Українську Самостійну Соборну Державу "без холопа і без пана". Сьогодні ми, українські націоналісти ХХІ століття, продовжуємо цю боротьбу.
Вперше Марш слави УПА ми провели 2005 року. Сьогодні, 2019-го, це вже вчотирнадцяте. Деякі сиромудрі мудрагелі щоразу запитують: "А що ж ви там "намарширували?...". Відповідаю.
Сьогодні 14 жовтня – велике державне свято. А не було б цього ніколи, якби ми із тисячами українців не домагалися цього роками.
Не було би й де святкувати, якби сотні націоналістів, зокрема свободівців, не поклади життя у боротьбі за Україну. І на Майдані, і на війні.
Не було би вулиць і проспектів, названих іменами наших героїв. Не було б рішень місцевих рад про використання червоно-чорних прапорів у святкові дні.
Не було би вітання "Слава Україні! Героям Слава!" у війську.
Не було би декомунізації. Бо саме наш марш 14 жовтня, наша робота в парламенті та в органах місцевої влади, наші багаторічні акції й мітинги були першим протиставленням комуністам. Саме це переконало суспільство, що декомунізація необхідна, а владу змусило таки підкоритися.
Зрештою, навіть те, що сьогоднішня, далека від українських національних пріоритетів, влада відзначає це свято – також наша заслуга.
Тим часом псевдонаціоналістична опозиція, як бачите, свої марші почала організовувати. І роблять це ті самі люди, що протягом 14 років називали нас "фашистами". Ті, що закликали українців каятися перед іншими націями за міфічні "злочини" бандерівців і навіть самі опускалися на коліна, просячи пробачення від імені України за "геноцид", якого не було в природі.
Проти федералізації України сьогодні виступають ті, що вчора збирались у конфедерацію з РФ, а проти особливого статусу Донбасу і "формули Штайнмаєра", якою він передбачений, – ті, що власноруч усе це писали і голосували за це в парламенті.
Ті, що називали нас "цинічними бандерами", зараз у перші ряди бандерівців лізуть. Але насправді то ми, справжні націоналісти-бандерівці, завжди стояли і стоїмо на сторожі українських національних інтересів.
Пригадайте 2014 рік: фракція "Свободи" у ВРУ єдина не голосувала за закон "Про особливий статус Донбасу". Пригадайте 2015 рік: саме українські націоналісти, добровольці і волонтери – захисники Конституції – не дозволили записати в Основний Закон так званий закон про особливий статус Донбасу, почерговість виконання якого пізніше запропонував Штайнмаєр своєю "формулою". Тоді влада влаштувала криваву провокацію, нас намагалися зламати і знищити, десятки націоналістів запроторили за ґрати. Але ми вистояли і перемогли. І переможемо зараз.
Найбільша щорічна політична акція в Україні – марш 14 жовтня – окрім вшанування пам'яті героїв, як завжди, висуває найактуальніші вимоги нації. Ми йдемо під гаслом: "Захистимо українську землю!", а це означає: КАПІТУЛЯЦІЇ НЕ БУДЕ! Ні через реалізацію т. зв. формули Штайнмаєра, ні через розпродаж землі і пограбунок українців олігархами та іноземним капіталом. Адже, як писав Крайовий провідник ОУН на Осередньо-Східних Українських Землях Дмитро-Мирон Орлик у праці "Ідея і Чин України", "право до української землі і до українських багатств має тільки український народ, бо цю землю здобули своєю кров'ю та працею його предки... Український націоналізм заборонить спекуляцію землею".
Ми, усі тут присутні, зробимо все, щоб Україна розвивалася так, як заповідали нам наші предки. В ім'я слави сотень наших побратимів, які віддали життя за нас і за майбутнє наших дітей, зробимо все, щоб Україна нарешті стала такою, про яку вони мріяли, – самостійною, соборною, багатою та українською.
За нами – слава героїв, перед нами – велике майбутнє України. Є "Свобода" – буде Україна! Україна – понад усе!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
