24 грудня 2016, 01:24

Почему Кремль не отдает Украине заложников

Российская власть на идет на освобождение незаконно удерживаемых украинских граждан (как в России, так и в ОРДЛО) потому, что на сегодня это чуть ли ни единственный инструмент шантажа и давления на Киев.

Дефолт, о котором мечтал Кремль, не случился (3 миллиарда для Януковича не помогли).

Прямые переговоры с самопровозглашенцами Захарченко и Плотницким ("умными и уставшими от войны людьми", по выражению Савченко), навязываемые Кремлем, не прошли.

"Впарить" политическую часть Минских соглашений без демилитаризации региона/выполнения пунктов по безопасности тоже не получилось.

Товарооборот между Украиной и РФ, по вине самой России, сократился до 8,5 %.

Газ у РФ, по вине самой России, мы не покупаем. И т.д.

Несмотря на экономическое давление, в том числе запрет транзитных авиаперевозок через территорию РФ, что сократило украинский экспорт по ряду направлений, Украина заканчивает 2016 год с незначительным, но ростом ВВП (+1,5), хотя еще два года назада падение составляло почти – 15.

У Кремля остался только один инструмент шантажа Украины – человеческие жизни и судьбы. В том числе жизни и судьбы тех, кто живет в оккупированной части Донбасса. Там просто еще не все поняли, что их используют исключительно как инструмент создания "раны" на "теле" Украины.

Именно поэтому новость о том, что Россия якобы собирается включить "ЛДНР" в состав РФ, можно считать спекулятивной. Этот посыл рассчитан, во-первых, на то, что Киев станет уступчивее (а то ж часть Донбасса уйдёт). Во- вторых – на боевиков-самопровозглашенцев, чтобы "подзадорить" их в войне. Ну, и в-третьих – возможно, на ту часть мирных граждан, которая поняла, что Кремль использовал их в своих арессивных планах против Украины.

России не нужен Донбасс сам по себе. Оккупированные территории нужны Кремлю или в качестве постоянно кровоточащей "раны" (как способ создания и усиления гражданского конфликта на почве военной агрессии РФ). Или в качестве дубины/автомата/ града (как способ разрушения Украинской государственности).

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Що може бути далі після ''ні миру, ні війни''

Власне, навіть, з публічних заяв/розмов можна виокремити дві складові: 1. Зупинка війни та інструменти, які можуть бути задіяні для цього...

Світова еклектика

Все ж, навіть публічне інформаційне поле останніх місяців дає підстави вважати, що є налаштованість у тих, хто має важелі впливу, докласти зусиль для припинення війни...

Про гарантії безпеки

Все ж, показовим є те, з якою обережністю західні лідери обговорюють можливу миротворчу місію в Україні, всіляко підкреслюючи варіант на після гарячої фази війни...

Про стратегічну не/визначеність та рух до неї

Все ж, є відчуття та певні передумови вважати, що адміністрація Дональда Трампа енергійно почне діяти у напрямку зупинки війни. Це також помітно і по рішеннях діючої адміністрації Джозефа Байдена, яка зараз задіює усі можливі ресурси, що важливо...

Хто кому "дасть в морду" (про передпереговорчий етап)

Скажем так. Не прийняти рішення щодо зняття заборони на використання Україною далекобійних ракет по рос цілях на цьому етапі Захід уже не міг...

Про європейське лідерство

Тема європейського лідерства назріла давно, безвідносно до ризику президентства Дональда Трампа, одним із напрямків політики якого може бути скорочення трансатлантичної єдності та співпраці...