12 лютого 2023, 21:10

Про війну та перемогу: хто контролює час, той володіє перспективою

В Washington Post днями вийшла публікація ("Opinion: Ukraine gave up nuclear weapons at our bets. Here's what we owe them", John B. Wolfsthal), яка в значній мірі загалом відображає рівень дискусії на Заході щодо темпів надання військової допомоги Україні, а значить – і бачення щодо того, як і коли може закінчитись війна.

Якщо коротко:

1. Констатується, що ця війна не має рішень, які не були б ризикованими.

2. Розглядаються три варіанти розвитку подій. Перший – якщо надавати Україні менше озброєння, ніж це необхідно для звільнення всієї території, це означає ігнорувати власні інтереси та історичні зобов'язання Заходу. Крім того, "це посилить думку про те, що ядерна зброя – все більш зручний елемент державної політики, як під час нападу, так і при обороні; будь-який результат війни, який фундаментально підірве суверенітет України у довгостроковій перспективі, лише посилить аргумент про те, що Київ зробив фатальну помилку, відмовившись від ядерної зброї". Другий – якщо надати Україні все, що необхідно для швидкого контрнаступу, є ризики переходу до більш широкої війни, включаючи застосування ядерної зброї. Третій – довга та повільна війна, перш за все за рахунок боротьби та жертв України.

Як бачимо, на Заході все ще бояться переходу до більш широкої війни та ядерних ризиків, і продовжують дотримуватися лінії "Україна не програє, Росія не виграє".

Хоча попереднє десятиліття показало, що зволікання з вирішенням проблем і м'яка реакція Заходу призводять лише до нових проблем. Перехід до більш широкої віни і так уже відбувається. З урахуванням виборів у США у 2024 році та того, що Росія розраховує на війну в довгу, час грає на користь РФ.

У цьому сенсі не лише Росія зі своїми "дідами, що воювали" та географічним підходом до територій застрягла у минулому.

Часто пишу і ще раз повторю: Україна має стати невразливою не лише ззовні, а й зсередини. Тобто стати сильною та самодостатньою – і у військовому сенсі, і в цивільному (маю на увазі інститути держави та суспільства).

Що стосується Заходу, то якщо Росія застрягла в різному минулому (імперському, радянському), то Захід застряг у системі, що склалася після Другої Світової війни, яка за багатьма параметрами де-факто вже не працює.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...