Про інформаційну політику
Інформаційна політика, поза сумнівом, є важливою складовою державної політики як такої для будь-якої країни.
А особливо для країни, яка не просто знаходиться у війні, а яка десятиліттями-століттями є об'єктом пропаганди, різноманітних штампів та агресивних дій з боку сусіда з ядерною зброєю та імперськими амбіціями.
Часто пишу і говорю про те, що обов'язковою складовою роботи Міністерства інформаційної політики та культури має бути просвітництво. Просвітницькі проекти, які як знімали б штампи російської пропаганди, так і просто розповідали б про Україну, орієнтуючись на зовнішню та внутрішню аудиторії.
Свого часу Chatham House зробив гарне дослідження з приводу існуючих на Заході міфів про Росію. Пам'ятаю, там тоді розглядалось та спростовувалось 16 основних міфів та облуд, на яких спекулювала російська влада у формуванні свого сприйняття у світі.
Не розумію: що заважає зараз та раніше відповідному українському міністерству ініціювати просвітницькі проекти? Від різних історичних віх про нашу державність (хоча б про Хрещення Русі) – до спростування найпоширеніших штампів (хоча б про те, що "Крим завжди був російським"). А є ж і інші – про "Україну як окраїну", про "колиску трьох народів", про те, що "Росія перемогла б у Великій Вітчизняній війні як частині Другої Світової війни без інших пострадянських республік", про "один народ", про "розділяючі відмінності між українськими регіонами" і тд.
Та й просто бракує відео-розповідей про саму Україну, її героїв з різних епох і різні значимі події – без пафосу, а просто з точки зору цікавості власною країною. Музеї, книжкові магазини та бібліотеки – це семо собою, але це більше про мирний час.
Навіть, якби у нас не було війни це потрібно було робити, якщо ми дійсно хочемо стати самодостатньою державою та суспільством, а не просто застрягти у пострадянськості (проблема просвітництва притаманна усім пострадянським країнам).
Як показали сучасні події, не можна уникати розмови на складні теми – тому що зайде хтось, хто буде нав'язувати своє бачення минулого, намагаюсь таким чином зробити керованим майбутнє.
Переконана, що спочатку повинно бути: 1). масштабне розуміння образу та іміджу України – яким він є і якого ми прагнемо; 2). бачення складних тем гуманітарного характеру для суспільства та робота з ними; 3).поточні регулювання у сфері інформаційної політики, які можуть активно дискутувалися на рівні влади /опозиції та професійних середовищ.
Тоді згодом, сподіваюсь, виникне реальний запит та можливості створення якісного іномовлення. Чи є місце серіалам? Є. Але на державні кошти (якщо ми кажемо про нішу серіалів) лише у разі, якщо вони просвітницькі. Якщо ж просто розважальні, то для цього інтересанти можуть залучати приватні спонсорські кошти.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
