В пошуках нового "Атланта"
Зрозуміло, що всі ми (маю на увазі різні географії уваги) спостерігали за візитом американського президента до Пекіна.
І не лише через персоналії Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна, і проблематику двосторонніх взаємовідносин США та Китаю. Але й через очікування, що в умовах загальної турбулентності та порожнечі світопорядку, перспектива обернення до нових правил, появи нового колективного "Атланта" ставатиме більш чіткою по мірі узгодження позицій між цими двома геополітичними гігантами, які, поза сумнівом, мають великий вплив на різні регіони та сфери світової політики/економіки.
Але, мабуть, це ілюзія, яку ми переносимо із 20-го століття у наші сьогоднішні реалії, які змінилися, коли вважалося, що великі держави з ядерною зброєю на підставі принципу багатосторонності забезпечують світопорядок і безпеку дрібнішим, без'ядерним державам. Під це, власне, було вибудувано всю систему – від Радбезу ООН до концепції "мирного атома".
Того світопорядку немає (як кажуть, "інших уже немає, а ті далече"), до початку його розвалу приклалася Росія (незрозуміло for what – адже кращих умов, нової Ялти, в неї все одно не буде). Але повернення до правил – тема, яка рефреном звучить практично на всіх міжнародних майданчиках, незалежно від географії.
Помпезність, навіть пишність, у якій відбувався візит Трампа до Пекіна, не лише зовнішній (маю на увазі сам дипломатичний раут та заходи), а й на рівні стилістики та "німбу" слів. І Трамп, і Сі говорили про дві великі держави, що так і є. І, навіть, про важливість не потрапити до "пастки Фукідіда".
Але, за фактом, внутрішній порядок денний двох держав (торгівля та Тайвань, Ормуз теж обговорювався через призму розблокування торгівлі) домінували, і, більше того, залишили враження, що кожна зі сторін залишилася "при своєму". Більше того, що це не лише прояв зовнішньої конкуренції, а й внутрішніх процесів – що у США, що у Китаї. У якомусь сенсі (у сенсі загальних очікувань), вийшло "Багато шуму з нічого".
А що ж світопорядок? Думаю, в чергове стало зрозуміло, що фундамент для виникнення та дієвості нових правил неможливий без спільності базового набору цінностей та принципів. А це означає, що ті дрібніші держави, внаслідок гострішого відчуття загроз і викликів, їх смертельності фактично (як у разі війни Росії проти України) будуть просто змушені ставати "Атлантами" разом із країнами регіону, за принципом "Роби, що маєш". Тому що будуть об'єднані спільним усвідомленим інтересом, і, хотілося б сподіватись, спільним баченням перспективи. "Шукайте і знайдете" в цьому випадку про цілком обгрунтоване прагнення невразливості, яка, в результаті, зупинить війну (через її подальшу безглуздість для РФ) і дозволить перейти до мирних реалій.
Саме тому так важливо, як відбуватиметься вихід із війни, розпочатої РФ. У цій війні немає релігійного чи етнічного чинників (складних для взаєморозуміння сторін). Тут є виключно пропагандистсько-політичний конструкт, надбудова, з боку того, хто в якийсь момент звихнувся і вирішив, що нішу великої, ядерної держави можна використовувати для війни та зламу загальних правил.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
