6 листопада 2023, 17:06

Про новий етап комунікації

Щодо публічних суперечностей, які ми спостерігаємо в останні декілька днів.

1. Переконана, що на сьогодні немає конфлікту як всередині влади (між військовими та цивільними), так і між владою та опозицією. Якщо ви проведете опитування з питання, яким ви бачите майбутнє України і що вважатимете перемогою, то відповідь (як у військових, так і цивільних; як у влади, так і в опозиції) буде майже ідентичною, якщо не повністю ідентичною. Але протиріччя, раз так активізувались публічні заяви з різних боків, думаю, є, і стосуються ці протиріччя, допускаю, як поточної тактики, так і способу комунікації. Залужний усе правильно зробив, що публічно сказав про військовий статус-кво. Бо довга, позиційна війна, тим більше потребує підтримки суспільства, а значить – і розмови.

2. Політики ж (влада та опозиція) повинні, по-перше, визначитися з виборами (це має бути спільна позиція), будуть вони чи не будуть наступного року. Бо уже помітна привʼязка в публічних проявах саме до передвиборчого контексту – політичних оцінок, сконцентрованих на персоналіях, а не процесах, стає все більше, і це не є good. По-друге, віднайти баланс у публічній активності як щодо тем (про що можна і треба, а про що не можна і не варто публічно говорити, поки триває війна), так і щодо якості. Знаєте, це ненормально, коли влада при заміні керівника такого важливого напрямку як ССО чомусь вирішила це ніяк не коментувати, привернувши тим самим прямо навпаки ще більшу увагу до теми. Як і ненормально, що опозиція вхопилася виключно за процедуру (хоча сутність, думаю, стосується нашої тактики), так і за те (в оцінці попередника та наступника), хто генерал, а хто полковник (значить, кращий чи гірший).

3. У нас є маса тем (не військових), про які політики можуть та мають говорити. Ви запитайте у когось на вулиці, що йому відомо про "7 критеріїв, необхідних для початку процедури вступу України в ЄС". Мало хто, думаю, перерахує й декілька. І таких тем – багато. Чому про це так мало говориться публічно?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Деідіотизація РФ

З обережно хорошого. Потихеньку, бачимо, як змінюється рамка переговорного процесу. Хоч росіяни знову виставили Мединського як керівника російської переговорної групи, який асоціюється виключно з пропагандистською і водночас імітаційно-переговорною позицією РФ, все ж, сам перелік питань дещо змінився, і не так звані російські "першопричини" тепер домінують на порядку денному...

Не Ялта-2

Кремль просуває тему зустрічі Володимира Путіна, Сі Цзіньпіна та Дональда Трампа у листопаді. Технічно це, звісно, можливо. На саміті Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва, що відбудеться 18-19 листопада у Китаї...

По той бік ''першопричин''

Тема "першопричин", все ж таки, не до кінця розкрита, раз Кремль постійно намагається апелювати до позапереговорного "духу Анкоріджа", маючи на увазі під цим викатані РФ ультиматуми на підставі так званих "першопричин"...

Кремлівському гібридному підходу ''дали в морду''

Схоже, "мир через силу" стає узгодженим підходом щодо РФ. Навіть із боку партнерів (у сенсі наявності політичних та економічних відносин) на пострадянському просторі...

Російська заздрість Україні

Не можна не відзначити "падучу", з якою російські функціонери, пропагандисти та інша шваль обговорюють кадрові зміни в силовому блоці України...

З "духом Анкориджу" Кремль хотів навʼязати принцип "зникаючого кота", коли злочини є, а злочинця нема

Марко Рубіо у Манілі, де проходив саміт АСЕАН і де відбулась коротка зустріч із Сергієм Лавровим, вчергове заявив про відхід у минуле "духу Анкориджу"...