20 вересня 2024, 10:03

Про заяву Сікорського щодо Криму

Маю на увазі слова міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського щодо такого варіанту по Криму: мандат ООН на 20 років і тоді референдум.

Якщо коротко, відкинувши референдум апріорі (1.юридично Крим – не спірна територія; 2.методи Росії зі зміни демографічної структури та витіснення усіх нелояльних усім відомі, то ж і фактично референдум не вирішує питання), і те, чому взагалі прозвучала така заява, то, мабуть, йдеться про міжнародне підпорядкування (з подвійною юрисдикцією – України та Росії) як проміжний статус.

Ця ідея (міжнародної присутності), якби Захід ще у 2014 році "дав у морду" Росіі (принаймні санкційно), могла б прозвучати як дійсно проміжний крок – від анексії Криму РФ, фіксації цього у конституції РФ до міжнародного контролю і повернення де-факто під контроль України. Але тоді була мега-мʼяка реакція Заходу.

Ну а після повномасштабного вторгнення РФ (коли Росія уже не спекулює на "захисті" російськомовних, а відверто декларує прагнення знищити Україну як державу), теми "розмивання кордонів", непрацюючих міжнародних організацій (глава Генасамблеї ООН днями заявив, що у нього немає механізмів примусу Росії до виконання рішень; в Радбезі РФ один із постійних членів) це не про сьогодні. Військова складова за будь-яких обставин домінуватиме. Щодо Криму, то тут якраз і обмежень нема щодо західної зброї, бо юридично це анексована та окупована РФ територія.

Функція міжнародних організацій можлива, але як така, що забезпечуватиме військові реалії та дипломатичні рішення, а не навпаки.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...

Щодо виходу із війни і розуміння миру

Здавалося б, усі розуміють, що єдино можливий варіант зупинки російсько-української війни (коли є полярні позиції сторін і глобальний контекст/вимір війни) – це перемирʼя...

План "Бармаглот"

Невідомо, чи є в реалі ніби-то американський план із 28 пунктів, сформований у консультаціях із РФ, про який останніми днями так активно пишуть ЗМІ...