У контексті дати Ялтинської конференції (4-11 лютого 1945-го) та сучасних реалій
Можна по-різному ретроспективно говорити про події. Але, обертаючсь поглядом і в 20-те сторіччя, і вже зараз дивлячись на 21-е, можна констатувати: Росія завжди вибирає найгірші варіанти з можливих. У цьому сенсі дивно, що в РФ говорять про необхідність "Ялти-2" як про новий можливий пакт про вплив, не зробивши висновків про свої помилки і не дійшовши розуміння самих себе в сучасному світі.
Розпад СРСР (якщо ми повернемося в 20-е століття) – це, в значній мірі, про те, хто як розпорядився перемогою у Другій Світовій війні. Причини програшу в холодній війні мали внутрішнє коріння. А тяга до реваншу РФ уже в 21-му столітті будується виключно на прагненні зовнішньої експансії без внутрішньої перебудови в прогресивний бік. Більше того, зовнішня експансія, агресивний військовий курс – прямо навпаки, використовується для ще більшої архаїзації політичної системи в РФ та рівня життя російських громадян.
У результаті, у спробі повернути вплив виключно силовим шляхом Росія добилася прямо зворотного. Причому виключно своїми зусиллями. По-перше, підштовхнула Україну до визначення геополітичного вибору. По-друге, призвела до розширення НАТО та пробудження Європи. По-третє, Росія добровільно обрала концепцію "стіни". Тобто, коли весь світ розвивається, Росія фактично пропускає цілий раунд геополітичної гри, перетворюючись на місце, а не причину, з погляду геополітичних процесів.
Але це не знімає необхідності волі у всіх інших. Тих, хто дійсно хоче повернути міжнародну систему до балансів та невійськового способу прийняття рішень. Інакше – період "турбулентності", розхитування існуючої системи без будь-яких правил натомість (крім права сили) може тривати досить довго. Як у словах "Я оглянулся посмотреть, не оглянулась ли она, чтоб посмотреть, не оглянулся ли я".
Майбутні тижні, поза сумнівом, будуть наповнені дипломатичними зусиллями (всіх з усіма) та активними міжнародними дискусіями у різних форматах. Візит Кіта Келлога, Марко Рубіо та Джей Ді Венса до Європи, засідання "Рамштайну", Мюнхенська конференція, потім візит Келлога до Києва та по ходу телефонні розмови, зокрема з Москвою.
При цьому йдеться, швидше, про з'ясування позицій, і далі погодження, а не про прийняте рішення. Власне, про це і сказав Келлог у недавньому інтерв'ю, що під час візиту до Європи він та інші представники переговорної групи від США хочуть почути позицію від європейських лідерів, донести її до Дональда Трампа і далі працювати з цим. Що ще раз доводить: легких рішень немає, тому що війна Росії проти України давно вийшла навіть за межі європейського континенту і стосується міжнародних правил/системи загалом.
Трамп, і тут треба відзначити дієвість заходів, доклав зусиль і швидко (як і обіцяв) для примусу до діалогу (санкції, тарифи тощо). Але куди складніше визначитися з тим, якою має бути кінцева мета діалогу, до якої системи стримувань, противаг та гарантій треба прийти. Це і є розуміння миру. У широкому значенні слова. Не лише про зупинку війни в Україні, а й про те, на чому має триматися світовий порядок взагалі. Це і є найскладнішим.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
