Гречкагейт: хто заробляє на ілюзії контролю за цінами
Мінекономрозвитку оприлюднило проект змін до постанови 1548, який дозволяє зменшити бар'єри для розвитку бізнесу – прибрати формальний і корупційний механізм цінового регулювання. Цей бюрократичний інструмент, створений таким чином, щоб в незалежності від шляху подолання бар'єру – підприємці стовідсотково втрачали гроші. Хочеш ти цього чи ні, а в тебе лише два шляхи: або давати хабара, або витрачати купу часу на довге коло процедур погодження (а це рівнозначно втраті грошей).
Проте покупця навряд чи турбують труднощі підприємців та це все лиш до того часу, поки він не дізнається, що втрату грошей підприємець компенсує з його кишені. Навіть більше, цінове регулювання невпинно прискорює зростання цін, бо воно обмежує конкуренцію між виробниками і спотворює ринкові механізми, які в нормальному середовищі призвели б до збільшення виробництва та зниження ціни. А тим часом посередники і корупціонери "додають" вартості майже кожному "соціального" товару.
В травні АМКУ розпочав розслідування щодо цін на гречку. Регулятор ще збирає матеріали, і говорити чи є зловживання у дворазовому (!) зростанні ціни, що відбулося за останні місяці, ще зарано. Проте подібні розслідування щодо продовольчих продуктів проводяться чи не кожних півроку.
При цьому ціни продовжують рости, хоча у нас нібито ж існує контроль за цінами. Чи можна сказати, що механізм цінового регулювання дійсно працює на користь споживачів? Звісно ж ні. Чому ж такі речі трапляються? Тому що у нас склалася ілюзія контролю. Формально держава здійснює контроль над соціально важливими товарами, обмежуючи заробіток бізнесу (маржу). А що насправді? А насправді бізнес штовхають у схеми.
Використання схем обходу регулювання (побудова фіктивних фірм, хабарі за отримання необхідних документів тощо) коштує немало, і ці витрати також закладаються в ціну соціальних продуктів. В результаті маємо дуже дорогий за собівартістю продукт (бо в цю собівартість заховали і хабарі, і ринковий заробіток, і ще чимало всього), і на нього роблять формально "соціальну" націнку – 10%. І чиновники, отримавши необхідні "стимули" від бізнесу, не червоніють і називають ці ціни також "соціальними".
Схем обходу цінового регулювання чимало. Перший з них – використання компанії-посередника. Припустимо, що собівартість у фермера складає 10 грн. за кілограм, то ж він не може продавати його дорожче за 11 грн (10 грн + 10%). Але якщо крупу купує посередник, він може встановити власну собівартість, наприклад, на рівні 30 грн, і продавати її вже по 33 грн. Другий варіант – продаж через офшори, коли закордонна структура, афілійована з постачальником, встановлює у себе завищену собівартість, закладаючи в ній маржу, прийнятну для материнській компанії. І соціальна маржа у 10% на їхні прибутки не впливає. Третій спосіб найбільш простий і бронебійний: просто дати хабара місцевому чиновнику, який зробить довідку що ваша завищена собівартість насправді не завищена.
В усіх трьох випадках програє чесний бізнес і споживач. Тому що чесний бізнес змушений оформляти всі необхідні документи і довідки без хабарів, то ж фактично не може працювати оперативно: він просто не може розраховувати на те, що висновки по його продукту будуть вчасні і справедливі, на відміну від конкурентів, які підмазали де треба. А споживачу під виглядом соціальної ціни підсовують цінник, який включає в себе надприбутки, хабарі і їхнє адміністрування.
Треба визнати: цінове регулювання дискредитувало себе як інструмент. Він повністю перетворився на корупційну схему, від якої виграють тільки нечисті на руку посередники і чиновники-корупціонери. За нашими обережними прорахунками, близько 300 мільйонів доларів щороку витрачається на ці схеми. Виходячи із середнього розміру пенсії на рівні 1900 грн (75 у.о.), мова йде про пенсії для 4 мільйонів українців.
Ціни на харчові продукти, по яких введено державне цінове регулювання, ростуть на 20% швидше рівня цін на інші продукти харчування. Так, згідно даних Держстату, ціни на борошно, хліб, свинину ростуть швидше за середній рівень споживчих цін і навіть швидше за зростання Індексу цін продуктів харчування. Крім того, різниці у цінах на продовольчі товари між регіонами, де введене регулювання, і тими регіонами, де маржа не обмежується державою, абсолютно немає.
Що ж з цим всім тепер робити? Є велика спокуса, за українських звичаєм, ще сильніше закрутити гайки. Але це призведе лише до того. що хабарі стануть більшими, а схеми – більш вигадливими. Тому вихід один – зняти фіктивний бар'єр і дати конкуренції врегулювати ціни. Дати ринку і чесним компаніям виправити це викривлення.
Як це буде відбуватися? Зняття бар'єру дозволить залучати у виробництво більше компаній, готових чесно конкурувати. Збільшення числа гравців розвине конкуренцію, що призведе зниження цін до ринкового значення. Ніхто не зможе задирати ціни, бо завжди буде поруч конкурент, який готовий пропонувати справедливі ціни. В результати ми побачимо зменшення цін на велику кількість продовольчих товарів, при цьому не тільки українських.
Чому це треба зробити саме зараз? У нас вже два місяці поспіль відбувається зростання ВВП. Це свідчить про перші ознаки відновлення економіки. Тому це – саме той момент, коли треба розчистити бізнесу можливості для розвитку. Нам потрібно більше фермерів і переробників і менше посередників. І звісно, нам треба нарешті прибрати схеми. які збагачують корупціонерів.
Тому зараз саме час для Уряду зробити цей крок на зустріч бізнесу і стимулювати економічне зростання.
Коли ми очікуємо отримати результат? Якщо відмінити регуляторний бар'єр в наступні місяці, суттєва зміна цінової кон'юнктури буде помітна вже в наступному сезоні.
Експерти групи Реанімаційного Пакету Реформ "Економічний розвиток" закликають долучитися обговорення ініціативи МЕРТ. Час перестати жити ілюзіями, які насправді є корупцією та безгосподарністю.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
