Бюджет-податки 2017: ''Азаровщина'', відсутність реформ та лобізм

В жодній області зміни не даються так важко як в податково-бюджетній. На жаль, навіть після двох революцій та численних змін міністрів логіка формування бюджету залишається такою ж, як при найбільш довговічному Міністрі фінансів Миколі Азарові.

Кожного року історія виглядає приблизно так само: бюджет дефіцитний, доходи нереалістичні, податки підняті на цілу групу товарів (за винятком декількох лобістських норм).

Подані урядом зміни до Податкового кодексу під бюджет нового року налічують всього 20 сторінок порівняльної таблиці. Обсяг поданих урядом податкових змін найменший, як мінімум, з часів Революції Гідності. Таким чином, уряд майже демонстративно відмовляється від будь-яких суттєвих змін в податковій сфері.

Нам є на кого рівнятися. Щоб ефективно залучати інвестиції податкова система повинна бути насамперед конкурентною. Для досягнення конкурентної переваги багато країн тим часом сміливо експериментують з податками, прагнучи все більшої лібералізації податкової системи. Наразі серед країн ОЕСР саме Естонія лідирує в індексі конкурентоспроможності податкових систем:

У світі теж тренд на лібералізацію податкової системи. Британія активно обговорює зниження ставки податку на прибуток вдвічі для того щоб зберегти привабливість країни як хабу для корпорацій після виходу з ЄС. Так, Прем'єр-міністр Швеції уже оголосив різкий протест Британії щодо її планів по зниженню податків при виході. В свою чергу Ірландія намагається оспорити рішення Єврокомісії, яка буквально примушує стягнути з Apple 14 млрд.євро податків.

Тенденція до радикального зниження податків та їх креативного спрощення з метою залучення інвестицій набирає все більших обертів.

Як з європейськими трендами по податках порівнюється Україна

Наші більш успішні сусіди керуються принципом ліберальної економіки – єдина невисока ставка податку на доходи та широка база оподаткування. Простота системи робить невигідними більшість схем по уникненню оподаткування, стимулюється рівна конкуренція, а роль контролюючих органів зведена до мінімуму.

В Україні все абсолютно навпаки. Логіка податкової системи України, на відміну від наших креативних сусідів, прямує не до спрощення, а до постійного ускладнення. В нас система приблизно виглядає наступним чином – велика кількість різноманітних податкових ставок на доходи, оподаткування тих доходів та об'єктів, які найлегше оподаткувати, постійне підвищення ставок. При цьому податки бувають які завгодно – від буквально нуля та різного роду фіксованих ставок ¬- до прогресивної шкали оподаткування для фізичних осіб, та складна система сплати податку на прибуток, до якої додається ще декілька десятків видів пільг.

Поданий Мінфіном законопроект не робить жодної спроби щось виправити. У нещасних, поданих урядом, 20 сторінках податкових змін 11 складають банальне підвищення фіксованих ставок за ренту, акцизів та ін. платежів, які просто технічно індексують. Мінфін не пропонує змінити розмір жодної вагомої податкової ставки чи механізму його сплати.

В цілому, бюджетні діри закривають не як краще для країни, а як це простіше зробити технічно і політично.

Найбільш лобістські норми в бюджеті 2017

Незважаючи на відсутність будь-яких пропозицій, Мінфін все ж знаходить час щоб гратись в, так звані, лобістські норми. Наприклад, Мінфін готовий навіть жертвувати доходами бюджету заради лобіювання долі ринку окремих виробників сигарет.

Уже до абсурду доведена історія з мінімальними цінами на сигарети. Їх Мінфін відмовляється встановлювати попри зобов'язуючі норми Податкового кодексу, хоча із задоволенням встановлює мінімальні ціни на алкоголь. Безумовно, мінімальна ціна на сигарети не тільки б скоротила їх споживання, але й підняла би доходи бюджету (через більші надходження з ПДВ, акцизного податку в частині адвалору та акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизними товарами).

По суті, відсутність мінімальних цін на сигарети вигідна лише одному виробнику дешевих сигарет. І тільки йому одному вигідне запропоноване Мінфіном підняття адвалорної ставки на сигарети з 12 до 15% від ціни товару. Насправді 80% ринку не сплачує адвалор. Підвищення адвалору збільшує цінову різницю між сигаретами та стимулює переходити на споживання більш дешевих продуктів, чого, власне і добиваються лобісти цієї норми.

І скоро Мінфін буде яскраво розказувати як він популярними "податками на гріхи" буде закривати діри в бюджеті, попутно забуваючи розказати як цілком свідомо використовує структуру податків та відмову від встановлення мінімальних цін для лобіювання виробників дешевих сигарет.

Хоча, по лицемірству Мінфін обганяють, так звані, антитютюнові активісти, які по факту також підтримують норми, які стимулюють споживання дешевих сигарет. Так, в останньому релізі ГО "Життя" підтримала підвищення адвалору і так само "технічно" забула нагадати Мінфіну встановити мінімальні ціни на сигарети. Це, до речі, вже не перший випадок коли громадські активісти воюють за дешеві сигарети. Раніше експерти ВООЗ робили заяви у яких дивовижно стверджували, що мінімальні ціни на сигарети нібито спричиняють менші доходи до державного бюджету, називаючи безумні цифри в 3 млрд.грн (ВООЗ – це ті, які мають воювати за якнайменше споживання сигарет і мали б бути перші за мінімальні ціни). В цілому, драма навколо акцизів на сигарети уже починає нагадувати серіал "Картковий дім".

Чому уряд майже панічно боїться Податкової реформи

В Україні було лише дві спроби встановити радикально інші але дуже навіть конкурентні податкові системи. Перша – "податкова реформа Южаніної". Друга – пропозиції уряду Яценюка щодо встановлення фіксованої ставки податку 20% на всі види доходів.

Жодна з них не знайшла достатнього рівня підтримки. Головним противником виступив МВФ. Інституція все ще скептично ставиться навіть до реформ в Грузії та Естонії, також не вірить, що детінізація може принести щось в бюджет.

Зниження ставки єдиного соціального податку з 36% до 22% стала тією нормою, яка переконала і уряд, і МВФ проти подальших експериментів із податками. Дійсно, детінізація зарплат в достатній мірі не відбулась. Але звідки їй було взятись, якщо від працівників в принципі приховується розмір податків на зарплату, ставлячи абсолютно весь обов'язок по їх сплаті на роботодавця? Ріст заробітних плат мав би відбутись автоматично, принаймні на рівень зниження податку, але цього не відбулось.

Також збереглись пільги по сплаті податків для низьких зарплат та пільги по їх сплаті для великих. Спрощена система оподаткування все одно робить оплату праці через ФОП більш вигідною.

Тобто єдиним результатом від спроб провести радикальну реформу податкової системи став один єдиний напівзахід, який ніколи не міг бути ефективним сам по собі. І він же став головним аргументом проти подальших сміливих реформ.

І це все дуже сумно, бо в сучасному світі стояти на місці означає скочуватись назад.