3 березня 2009, 18:40

''Жіноче питання'', в честь восьмого березня

Колись давно Чернишевський в своєму романі "Что дєлать?", знаменитому "снами Віри Павлівни", написав, що найгарячіше бажання кожної жінки – "ах, як би мені хотілося стати чоловіком".

Нині, якщо вже дуже хочеться і є гроші – будь ласка. Якщо ж дуже хочеться і немає грошей – теж є вихід: завести собі віртуала-чоловіка, вести за нього блог на жж, завести йому пошту, ай-сі-к'ю і намалювати фотографії. Тобто, неповноцінно, але погратись в те, що ти чоловік, можна.

Однак феміністки і "жіноче питання " нікуди не зникли. Навіть навпаки.

Попри веселі вигуки задоволених життям жіночок – "а мені і так подобається!" – і бодрі марші передових феміністок – "гляньте, скільки ми вже досягли!" – звідкись з-під плит цивілізації, якими облицьовані стіни нашого щодення, лине стогін. І чий же він?





Є така чисто чоловіча професія – програміст. Той факт, що першою в історії людства програмісткою була жінка, ситуацію не рятує. Тому що, наприклад, серед найчисельніших на сьогодні програмістів – індусів – процент жінок... ну ви самі розумієте.

Але облишимо індусів, повернемось до нашої ситуації. Якщо подивитися, скільки дівчат вчиться на програмістів – можна порадіти, бо їх 10 з 25 чоловік у групі (середня цифра). Якщо подивитись хто з них, по закінченню навчання працює програмістом, то це буде 2-3 (оптимістично). Решта розійшлись, хто куди, але не в ІТ-сферу.

Чого?

Бо процвітають буйним цвітом махрові стереотипи. Ніхто не сприймає серйозно жінку-програміста, бо "то чоловіча справа", "чоловік розбирається в техніці", "машину повинен об'їздити чоловік" і зовсім вже дурні, котрі не навожу, але всі їх достатньо добре знають і так.

Жінка, тобто молода дівчина, яка приходить працювати, повна ідей і бажання перевернути світ, стикається з тим, що начальником над нею поставлять молодшого за неї і тупішого, але – хлопця. Її вічно натякатимуть на предмет варіння кави і нарізання чіпсів, а як не схоче – стануть цим підколювати. Її зовнішній вигляд буде обговорюватись по внутрішньому чату від черевика до шпильки, а зовнішній вигляд – це ж не те, що в голові, правда? Їй ніколи не довірять серйозний проект, якщо буде вибір – вона або її одногрупник (який, до речі, здирав в неї контрольну, але то нікого не цікавить).

Отже, бідній дівчині два варіанти: або йти в секретарки, менеджери чи фінансові директори фірми, або завести собі пляшку горілки, як порятунок від стресів і сліз образи, і "лупати сю скалу", тобто доводити всім-всім-всім, що вона розумніша в три рази, що вона сама-сама-сама, не їсть, не спить, тільки робе-робе-робе!

І не забувати, що при зміні роботи все треба буде починати спочатку.

Правда, найрозумніші як міняють роботу, то влаштовують це таким чином, щоб їхні попередні співробітники розказали наступним, яка вона розумна – роботи зменшується на половину, хоча "ніхто до мене серйозно спочатку не ставився" лишається, і його треба пережити.

Однак найцікавіше починається, коли програмістка вагітніє. Тоді в неї два виходи: або одразу почати перевчатись на веб-дізайнера, або відкласти цю процедуру на рік-два.

Тому що починається нова серія стереотипів: "за ІТ-сферою треба постійно слідкувати, не слідкуєш місяць – ти вже втратила кваліфікацію", "в декреті жінка тупіє", "вагітна жінка дурна", "жінка, як годує – курка ще та". І, нарешті, роботодавець кривиться, як то йому болить зуб, коли питає жіночку на співбесіді: "у вас є діти?", а вона каже: "так, троє".

Тут уже ні запевняння жінки, що в неї прекрасна няня, ні довідка з лікарні, що діти три роки нічим не хворіли, не допоможе. Роботодавець надасть перевагу хлопцю, хоч він і студент четвертого курсу.

Воно, звичайно, в кожній професії є такі веселі історії, за винятком хіба "чисто жіночих", як-то вчителька початкових класів, акушерка чи вихователька в дитячому садочку. Але програмісти стикаються з тим найгостріше.

І в останньому рядочку – я не працюю програмісткою. Колись, правда, треба було терміново знайти будь-яку роботу, аби платили гроші, і я пішла по співбесідах, але дуже швидко облишила це діло, бо за час роботи викладачем звикла до поваги, да.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...