Про бандерівців – до Дня перемоги
Як підходить День перемоги, крім "День победы порохом пропах" і червоних гвоздик біля вцементованих в постаменти танків, крім ветеранів з квітами, в формі і з медалями, крім тюльпанів, що розносять діти, і крім фільмів про Велику вітчизняну війну по всіх телеканалах, останніми роками випливає ще питання – а чого це оті бандерівці пруться в наші славні ветерани?
І рвуть роти і б'ють морди, одні за те, другі за інше, кожен тупає ногами і очі витріщає. "Ви бандери!" – кричать одні (до речі, тільки недавно дізналась, що це слово – виявляється! – дуже образливе) "Ви запроданці!" – кричать другі. "Почекаємо хай вимруть і тоді будем рішать, що робить", – міркують треті.
А тітці Ліді минулого року вручили п'ятдесят гривень і гвоздику, і запросили в обласний музично-драматичний театр, де всім ветеранам розказували про здобутки і всяко їх вшановували – тобто це честь для неї, її прирівняли до ветерана Великої вітчизняної війни, бандерівку.
От – можна сказати, не дарма всі свої лагеря одсиділа, недарма все, що їй судилось пережити – таки вшанували. Бо ж справді, ну інакше як пояснити оте все – арештували нізащо, тобто за то, що в кишені вбитого вояка-постанця знайшли її фотографію, правильно – а чо фотографуватись? Не треба було фотографуватись взагалі, сиділи б ви в своєму селі і перевіряли зошити, раз вивчились на вчительку. Бо і за фотографію – ясне діло – вища міра, тобто розстрілять, замінене 25 роками каторги. Відсиділи чесно? Відпрацювали? Відмучились нізащо? Ну все, – сказала вам влада, – радійте, що вижили.
А потім, через роки, коли комуністична влада стала вмирати, і каятись то навіть реабілітувала вас, папірця прислала відповідного, а недавно місцева облрада ще й – бачте? – прирівняла до ветерана Великої вітчизняної війни. От і що тепер? Сидіти в своїй хатині, самій, після лагєрів покаліченій, згадувати вік прожитий, з опущеною головою – сидіти і думати Лідії Кирилівні, на що ж ті 50 гривень стратити таке пам'ятне?
А тим часом вируватимуть пристрасті і десь там кричатимуть, що ви – враг і запроданка, німецька помічниця (скільки то вам у війну було? Якщо ви педінститут вже після війни закінчували?), що ви звірства над мирним населенням чинили, діток маленьких в колодязях топили, і... що там ще, бо я призабула?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.