6 травня 2010, 13:09

Дєнь побєди

Перемога! Всюди величезна реклама, просто в очах рябить, як їдеш маршруткою центром Києва: все таке чорно-помаранчеве. А ще часом стрінеш в тролейбусі дядька з таким обличчям – "я ветеран войни", а по телевізору – "до дня перемоги лишилось чотири дні". Добре, що в мене телевізора немає.

А отак уявно взятись і перенестись би в часі, туди, коли святкувалося десять чи п'ятнадцять років "великої перемоги", і що б ми там побачили?



Побачили б колишню остербайтерку, вчительку української мови, яку нікуди не беруть на роботу – бо в Німеччині була, і тепер не має права вчити радянських дітей. Ніхто не зважає на те, що втікала вона в ту Німеччину, бо врятувала свою колегу-єврейку, вчительку математики, зате кожен зло скаже її, що от, ви там, у німців, м'ясо жерли, молоком запивали, з хлопцями полями гуляли, поки ми тут в консервній бляшанці голодну перловку варили. Он вона йде, така затравлена, озирається і проклинає свою дурість, що не втекла, поки могла, не вийшла заміж за француза, а повернулась додому.

Он возом їде з пологового заплакана жінка, в якої померла дитина – вагітною жінка багато працювала в колгоспі, бо час такий, післявоєнний, а у неї ще й сестра покарання відбуває десь в таборах. Он за возом біжить п'яний лоб, кричить, що він партизан, і "подвєзітє парррртізана, бандьори!", хапає жінку за хустку, тягне з воза.

А он дочка "врага народа", який відступив разом з німцями, як і тисячі переляканих українців, що пам'ятали Сталіна і голодомор, от тепер він в Америці, пише їй листи і пакує посилочки, он вона в американському платтячку йде, але нізащо не скаже своєму кавалеру, де її батько, як спитає – збреше, що загинув у війну.

А он, біля базару, просить милостиню скалічений ветеран війни, з медалями на грудях, без ніг, з покаліченим обличчям, ніхто йому на "день перемоги" ніяких подарунків чи грошей від держави не дає – багато їх таких, милостиню просять.

Ну все, можна вертатись назад, подивитись як ходять паради, стрілять салюти і вшановують ветеранів...

Правда, ветерани навряд чи справжні, бо ж пройшло 65 років, скільки це їм було, коли війна закінчилась? А коли почалась?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...