Гурби. До річниці Незалежності
Є теми на які не поговориш з неперевіреними, не дуже знайомими людьми. Одна з таких – УПА
І зовсім не через те, що, може, вони думають не так, як я, а через емоції, які це слово викликає майже в кожному. Реакція буває всяка: і добра, і погана але, майже завжди, дуже емоційна.
Дивно, взагалі-то. От я кажу: козаки, і не боюсь ні вирячених очей і піни злості на устах, ні зворушливих ридань патріота. Козаки – то й козаки.
Кажу: партизани, і теж не боюсь.
А от УПА, повстанці, бандерівці – я казати не стану, та і не одна я така обережна.
А скоро у нас Незалежність, і народ потягнеться копати картопельку – бач як зручно, ну сказала б Верховна Рада, що ми незалежні 19-го: не те, не те. І взагалі, хто це свято сприймає серйозно? Їх так мало, знаєте, і вони – ніяк не... А, може, нації взагалі нема? Отець Нифонт, настоятель Свято-Воскресенського монастиря на Гурбах, так і каже.
Що таке Гурби?
Тільки обережно: хто не хоче, далі може не читати, бо буде про УПА.

Гурби – то було колись таке село, його вже 76 років як нема, тільки дерева де-не-де в лісі фруктові: сливи, груші, і щавель дикий росте, або хрін трапляється на галявинах – колись тут було село.
Отже – війська радянського фронту йшли з боями, "звільняли Україну від фашистських загарбників", і заодно, звільнивши Україну, вирішили "почистити тили", тобто, перебити вояків УПА, які радянській владі вже 1944 року дуже заважали. Бійців брали в оточення, тіснили лісами, далі і далі, і, нарешті, був бій під Гурбами.
Скільки там полягло тих і тих – важко сказати: близько двох тисяч. Але з боку НКВС були танки, а з боку УПА – молоді, недавно мобілізовані хлопці з ближніх сіл. Шкода, що вирячені очі і гаряча емоція не дозволяють зрозуміти чисто людського – там загинуло і поховано дуже багато людей.
Нині там – монастир, меморіал, і все десь приблизно так, як на фотографіях.



Надпис на чорному камені там отакий:

Отець Нифонт каже: "Найбільш шкода, що дітей, школярів перестали возити. Раніше возили зі шкіл, а тепер – не возять, власть, кажуть, помінялась, і вже не можна".

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.