"Шпали брали? – Ні, не брали!". (про блогерів і міфи)
У мене тут недалечко є один хороший парк з лавками і голубами, але лавки і голуби там не головне. Набагато цікавіші люди.
Люди і їх розмови – вони взагалі всюди цікаві. От якось в Лаврі, в Києві, стоячи в черзі в Ближні Печери я почула історію Лаври, як її розказують десь у Москві, принаймні жіночка, що те все мені (і решті спраглої до знань туристичної черги) розказала була саме звідти. І казала вона, що "про эту землю чуть-чуть известно, что там татары какие-то нападали, еще там немного... но вот в 15-том веке, один русский монах раскопал вот эти пещеры, и он увидел, что многие похороненные здесь не истлели и значить они святые, и вот с 15-во века это место стает местом поклонения... воооот... а тогда сюда приехал русский царь вот... с Москвы, и подарил кедровые гроба сюда, тога стали расширять эти хода, чтобы могли люди прийти и поклонится..."
Черга слухала.
Черга не знала, що є така книга як "Києво-Печерський Патерик", черга забула, що таке "Повість минулих літ". Під ногами в них лежав в труні Нестор Літописець, скоро вони пройдуть повз нього і їм зовсім не буде соромно.
Черга з'їдала черговий міф, спеціально для них придуманий, турботливими товаришами.
А товариші-міфотворці – вони невтомні, і творчі їхні продукти широко розходяться людськими головами.
От, як у моєму парку.
Дві милі жіночки-пенсіонерки вигулювали кучерявих собачок, і стріли свого знайомого дідка.
"Ох, солнышко последнее уже..." – бідкались вони, так мило, так просто, що я аж підійшла ближче, а дарма.
Бо почали вони розмову за політику.
І знаєте в тому парку я чула багато цікавих речей: то якісь панове середнього віку мріяли, як би їм в парковій калабанці зловити черепаху, покласти її в мурашник і мати собі панцир. То малі хлопчики на майданчику один перед одним хвалились: "а меня роботи так убили: сначала застрелили, а потом сварили живьем а потом порезали на куски и отдали крокодилу в живот!"
Але що – крокодил, подумаєш – крокодил!
Політика – цікавіше.
Бо от, да, нині настала стабільність. Правда, боргів багато, але ж то Ющенко напозичав, бідний Янукович, він же ніколи б не став! (а ви кажете – брав кредит в МВФ, ще й просив)
Потім вони дійшли висновку, що все-одно толку не буде, і нічого не вийде, поки "та Западна Україна не отділиться" (а кого-кого там називали сепаратистом?) Бо це все Західна Україна – це все вона воду мутить і жити не дає! Це все через них, всі наші біди через них! І воно весь час так було, і буде, поки вони не відділяться. А як відділяться от всі "западнікі пархаті" то заживемо нарешті.
"Да мені б їх дать – да я б їм сказав – ви візьміть газету і почитайте нашу історію! Ви почитайте історію!" – казав дід і розмахував якоюсь газетою з картинками.
Я тої газети, нажаль, не читала, і мені дуже цікаво, що ж там за історія?
Тут вони перешли до Західної України і стали розказувати одне-одному про неї казки – що там люди мають по два паспорта, український паспорт і паспорт Євросоюзу, що вони їздять на роботу в Великобританію і в Париж, тому що з паспортом Євросоюзу це дозволено, що вони всі знають, крім української ще й угорську мову, і що вони майже всі мають родичів у Польщі.
Коли позітхали заздро, які ж там грошиська люди заробляють (ну і чого у Західній Україні заздро зітхають ото на київські грошиська?), перейшли до рідного міста, тобто Києва. Виявилось, що і тут в усьому винна колишня влада. Тому, що – ви знаєте, чому досі не відкривають нових станцій метро і трамвай швидкісний на ремонті вже котрий рік? А я тепер знаю – тому що Юля і Тигипко покрали рейки. Покрали і здали.
А цей же Тигипко такий багатий – бідкались вони – і нащо йому були ті рейки?
Нарешті назаздрились, набідкались – пора пошукати позитив.
Так от – то все не страшно. Головне – що Янукович наш президент. Правда, він теж не ідеальний, але от як тупне ногою – його бояться. Як в старі часи – казали і зітхали пенсіонерки... Как в совецкие времена!
І Росія його слухає. От куплять нові рейки на трамвай і, кажуть, дадуть нам трамвайчик с самого Пітера (поки ще секонд-хенд не заборонили). Буде з самого Пітера у нас трамвай!
Вони затихли, і та пауза віщувала тільки одне – зараз почнуть говорити про те, як у квартирах холодно, і про сусідів, що двері в під'їзд не закривають.
Тому я собі пішла від них, потихеньку, зустріла знайомого дідка, з псом, який стверджує, що отримує інформацію з космосу, з якоїсь там галактики – він називав, я забула – побалакала з ним, і уточнила, коли ж чекати кінця світу.
Хоча – може він і не настане, бо Янукович тупне ногою, а його всі бояться.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
