Сороки великого Голема
Я щодня їжджу вчитися в свій інститут по вулиці Дегтярівській і дивлюсь з вікна маршрутки на те саме СІЗО.
Там лежать квіти біля порогу, багато квітів, і фотографії Юлії Тимошенко, і це все схоже на місце недавнього ДТП або на свіжу могилку.
В Донецьку помер чоловік, а в новинах воронами розкаркались ласі до видовищ: затоптали? нарешті! нарешті! тепер підемо з вилами!
З'являються фотографії людей з вилами.
Жартують на тему вил. Жартівники замість виделок роздають гостям до картоплі маленькі вила.
І всюди тема одна: коли вже нарешті наш народ повстане?
Тільки народ не знає, що від нього того чекають, і ходить собі на роботу.
А дехто їсть картоплю вилами і чекає на дива.
От наприклад ті, хто носить квіти на пам'ятні місця, чекають, що Янукович раптом розридається і, витираючи соплі піджачком, піде відчиняти СІЗО.
Ті, хто каркають, чекають, що в їхні двері постукає свідомий україномовний шахтар з міцними руками і з жовто-синім прапором на плечі і ввічливо попросить стати лідером – повести маси на перемогу.
Ті, хто голодує, або влаштовує наметові містечка щиро вірить, що нині 2004 рік і власть імущі дивляться телевізор.
Тим часом влада нічого не боїться, вона схожа на Голема, в якого повні жмені сорок. Сороки кричать на різні голоси про те, що розберуться, збільшать пенсії, створять умови, побачаться з журналістами, переведуть в кращу камеру.
Кажуть, Голем боїться, але насправді бояться тільки сороки. А Голем несе їх, іде, куди йому хочеться, щось там хрумтить в нього під ногами, що не встигло розбігтися.
Ну що ж. Піду і я – сяду та й буду чекати на своє диво, що хороші викладачі поставлять мені всі заліки-екзамени автоматом ні за шо. Вляжусь зручно, почухаю вухо і побачу, що з того вийде.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
