10 березня 2014, 00:33

У моїх дітей крадуть дитинство

Мій семирічний син сидить і плаче. Олена Максименко, яка зникла сьогодні на КПП в Криму, була його нянею – коли він ішов у перший клас, вона у перші тижні щодня забирала його зі школи, водила гуляти, поки я не звільнялася з навчання і не прибігала по нього. Мій син її дуже любить, він зве її "наша Меллон". Тепер її немає. Вона невідомо де, невідомо, чи жива. Йому, у його сім років важко повірити, що таке буває.

Я не можу нічого зробити, ніяк втішити свого сина, хіба збрехавши йому щось. Мені страшно боляче, що в мого сина злі "зелені чоловічки" крадуть дитинство, вселяють в його світ такий біль, таке страшне розуміння несправедливості.

І немає нікого, хто б прийшов, як герой з його казок, як герой з його книжок про козаків. Люди беззахисні перед темними і страшними чорними злодюгами.

В його житі вже був Майдан, постріли, смерті, похорони, "мені самі слізки на очі набігають", в його житті вже був страх "ура, тату, тебе не застрелили, ти прийшов!!!", хоч і побитий тітушками.

Коли я народжувала його, коли він ріс, бігав, я думала, що в нього попереду – тільки квіти, кульки, школа, радість, дитинство, гурток з малювання, футбол і теніс. Я не могла подумати, що його чекає страх, паніка, переляк перед майбутнім, мама в сльозах...

Чому? Чому в наших дітей забирають світло? Чому вони ревуть? Як можна спати спокійно, жити спокійно, сито їсти, знаючи, що через тебе ревуть чиїсь діти? Через тебе вони назавжди, на все життя лишаються з холодом в душі? Чим може бути це виправдано? Якими такими великими ідеями і імперськими мріями?

Мій син заснув в сльозах... Я боюсь – він завтра прокинеться і запитає про "свою Меллон"...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...