Ціна компромісу або Хто може зробити краще, нехай це зробить
Компроміс досить уразливий для критики, оскільки це завжди поступки з обох сторін. Лише наївна людина розраховувала, що після тривалої газової війни Україні у Росії вдасться виторгувати для себе і лише для себе суперсприятливі умови.
Публічні заяви Володимира Путіна та Дмитра Медведєва про ціни на газ для України у 450 доларів суттєво обмежували їх можливості для дисконтного маневру. У Москві своя політика і свої політичні розклади.
Перед своєю останньою поїздкою до Москви прем'єр потрапила у інформаційну пастку опонентів. Юлія Тимошенко розуміла, що будь-яке закінчення газової війни та заключення угод буде розкритиковано як опозицією, так і главою держави.
У випадку підозріло низьких цін на газ, її звинуватять у корупції та "здачі" національних інтересів в обмін на газові преференції. У випадку переходу на світові ціни, звинувачення будуть базуватися на тезі поразки України та "непідйомних" для населення та промисловості вартості газу.
Однак, Юлія Володимирівна в черговий раз довела, що вона є чи не єдиним чоловіком в українській політиці та не боїться брати відповідальність на себе. Як казали наші попередники: хто може зробити краще, нехай це зробить.
Навряд чи, якщо б переговори проходили безпосередньо за участю президента України Віктора Ющенка, вони б взагалі закінчилися результативно.
Підопліка газової війни, окрім цілком об'єктивних факторів (бажання Росії забезпечити свій вплив на пострадянському просторі, дискредитація України як транзитера газу до Європи, участь "Газпрому" у приватизації української ГТС), мала в собі і суто суб'єктивний фактор: особисте несприйняття Володимиром Путіним Віктора Ющенка та бажання російського прем'єра "помститися" за поразку у 2004 році.
Які ж наслідки для України має підписана газова угода?
Наслідок перший. Після укладення газової угоди 2010 року мінімізується вплив газового фактору на внутрішньополітичні українські справи.
Важливо, що підписані довгострокові угоди на 10 років. Не менш важливо, що в них закладений формульний підхід формування ціни на газ і транзит.
Сподіваюся, що в майбутньому буде виключений такий хід подій, коли президент (прем'єр) у кінці кожного року їде до Москви і домовляється про ціни на газ. І розповідає про свої перемоги, а опозиція про його поразки.
Формульна ціна дозволяє формувати вартість газу практично автоматично, для цього необхідно лише підставляти у цю формулу біржеву ціну нафти (мазуту) із часовим лагом 6-9 місяців.
Не менш важливо, що був заключений прямий договір між "Газпромом" та "Нафтогазом", а отже усунена "прокладка" – "РосУкренерго", яка паразитувала на енергетичному полі.
Наслідок другий. У Росії вибитий з рук аргумент про дотування України, про пільгові ціни на енергоносії, а отже обмежено її вплив на нашу політику.
Адже не секрет, що пільгові ціни на газ Україні потрібно було "відпрацьовувати". Хочеш бути незалежним – плати світову ціну на газ. Якось хлопці з "95 кварталу" зазначили, що світові ціни на газ – це своєрідний податок на незалежність.
Приємно, що за даними останього дослідження Національного інституту стратегічних досліджень це зрозуміли близько 54% українців, які вважають, що краще сплачувати за газ за європейськими цінами і бути незалежними від Росії.
До речі, саме такий підхід відстоював Віктор Ющенко, тому досить дивно від нього чути, що Україна зазнала поразки після заключення газових угод.
Наслідок третій. Укладення газових угод було необхідно для того, щоб остаточно не спаскудити міжнародний імідж України.
Будь-яке подальше затягування україно-російської газової війни погрожувало невиправними наслідками як для України, так і для Росії. Ми б остаточно втратили наш імідж як транзитера газу до Європи та країни, що здатна домовлятися та виконувати власні зобов'язання.
Європейська перспектива України взагалі б перетворювалася на газову примару. Мати справу з ненадійним партнером Старий Світ не захотів би.
І на останнє, про сутнісне наповнення угод (принаймні за тими повідомленнями, що були опубліковані). Чи могли бути умови для України кращими? Напевне так. Але лише до зриву переговорів у грудні 2008 року. Наявні умови – це ціна компромісу.
Ціна у 360 доларів спершу шокувала. Як шокувала ціна у 95 доларів у 2006 році, та майже у 180 доларів у 2007 році.
Однак, диявол як завжди у таких випадках криється у деталях. Стало відомо, що це ціна лише на перший квартал 2009 року (саме тут грає роль часовий лаг у 6-9 місяців ціни на нафту, за якою вираховується вартість газу. Адже саме у той час – середина 2008 року – ці ціни сягли рекордних позначок).
До речі, Україна навряд чи буде купувати багато газу у першому кварталі. Адже їй необхідно на рік 55 млрд. кубів російського газу. На сьогодні в українських газосховищах є приблизно 16 млрд. кубів газу, закупленого ще за ціною 179,5 доларів. Так що в опалювальний сезон газом ми забезпечені.
Потім газова ціна буде знижуватися: у квітні-червні становитиме 270 доларів за тис. куб. м, у липні-вересні – 219 доларів, у жовтні-грудні – 162 долари. Що і складе середньорічну ціну у майже 230 доларів, що вже не так вбивчо.
Зрозуміло, що наших промислових "баронів" така ціна теж не влаштовує, їм подавай подешевше. Однак, ніхто з них, отримуючи до цього надприбутки, не займався впровадженням енергозберігаючих технологій. Тому виникає закономірне питання: чому, наприклад, у Німеччині (Італії, Польщі тощо) хімічна промисловість за ціни на газ приблизно 400-500 доларів є рентабельною, а у нас за ціни 230 – ні?
Незрозумілою спочатку була і домовленість про збереження ставки транзиту у 1,7 доларів. Однак, згодом все стало на свої місця. Ця ставка багато в чому залежить від ціни на паливний (технологічний) газ. Чим вище вартість технологічного газу, тим вище ставка транзиту. Ставка на транзит у 4-10 доларів встановлюється у тих країнах, які закупають паливний газ за ціною 300-500 доларів.
Ціна на технологічний газ для України у 2009 році буде навіть меншою ніж у 2008 році: за різними даними від 154 до 167 доларів за тисячу кубів (у 2008 році – 179,5 доларів). Так що Україна лише виграє від такого підходу. Тим більше, що посадовці вже заявили, що за такою ціною вони куплять 11 млрд. кубів газу (замість необхідних 6,5 млрд. для транспортування російського газу до Європи).
У всіх цих газових домовленностях мене непокоїть дещо інше. А саме, що дочка "Газпрому" отримує можливість "відтяпати" 25% газового ринку України. Відносини з Росією неодноразово підтверджували просту істину: віддасиш палець, відкусять руку.
Нажаль, україно-російська газова війна підтвердила, що українська політична еліта не здатна об'єднуватися навіть у надзвичайних, кризових умовах. 1 січня 2009 року мене приємно здивувала спільна заява Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко щодо газової кризи.
Але така навіть уявна єдність протрималася лише декілька днів. Секретаріат президента не забарився зі своїми негативними оцінками уряду, що навряд чи сприяло досягненню позитивних результатів на газових переговорах. Один із головних аргументів росіян: там у них політичний бардак, і невідомо з ким можна домовлятися.
Особлива розмова про опозицію. ]Так, вона має право і просто зобов'язана критикувати владу, пропонувати альтернативу державній політиці. Однак, у випадку зовнішніх загроз, головне, на мій погляд, діяти за принципом: не зашкодь, не зашкодь власній країні, захисту її національних інтересів.
На останок, просто приведу приклад діяльності опозиції в іншій державі. Паралельно з україно-російською кризою відбувавалася військова операція Ізраїлю у Секторі Газа. Лідер ізраїльської опозиційної партії "Лікуд", колишній прем'єр-мінстр Беньямин Нетаньяху у своїх інтерв'ю заявив, що він не буде критикувати уряд, а навпаки, зробить все можливе для роз'яснення позиції Ізраїлю як всередині країні, так і ззовні.
І це на фоні закінчення позачергової парламетнської кампанії з виборів до Кнессету.
Чи здатна українська політична еліта до таких дій? Питання, швидше, риторичне.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
