Україна не Росія
"Україна не Росія" – відкриття Леоніда Кучми, з яким важко не погодитися. Російські медіа "на всю катушку" вихваляють дії влади, яка нібито в умовах кризи демонструє політичну відповідальність перед власним народом, єдність та швидкість дій. З іншого боку, нам всім набрид політичний цирк в Україні та перманентна криза у відносинах між Президентом та Урядом.
Однак, не все так погано, як це здається на перший погляд. Політики в Україні, на відміну від своїх російських колег, виявили здатність реагувати на протести громадськості. Проілюструю свою думку одним, але красномовним прикладом.
В Росії наприкінці минулого і на початку року нинішнього пройшли численні демонстрації проти підвищення в два – три рази ставок митних зборів на автівки. 20 та 21 грудня 2008 року у Владивостоці міліцейський ОМОН жорстко розігнав демонстрантів, які протестували проти відповідного рішення російського уряду.
За повідомленнями ЗМІ, всього було затримано 61 громадянина, шість з них – засуджені до адміністративного арешту. Були затримані також знімальні групи декількох телекомпаній, а оператору японської NHK Миколі Унагаєву розбили відеокамеру.
Попри все, рішення російського уряду набрало чинності 12 січня 2009 року. "Єдина Росія" 31 січня провела гучні демонстрації під гаслом "Поддержишь автопром – поддержишь Путина!", які ніхто не смів розганяти.
На минулому тижні в Україні пройшли акції протесту проти підвищення автотранспортного збору. Звісно, міліція лише намагалася регулювати дорожній рух, аби зменшити затори, як це було у Києві.
А політики, як з владного, так і опозиційного табору, відреагували миттєво. Уряд визнав свою помилку та вустами Юлії Тимошенко заявив про необхідність зменшення автотранспортного збору. Більшість політичних сил (Кабінет Міністрів України, депутати від КПУ, ПР, НУНС та БЮТ) вже внесли до Верховної Ради 10 законопроектів, які знижуюють ставки збору. Не важко спрогнозувати, що вимоги автомобілістів будуть задоволені.
Така разюча відмінність у діях російських та українських політиків, російської та української влади, свідчить не про те, що одні набагато кращі, ніж інші. Свідчить вона про переваги демократії.
В Україні створена система зворотнього зв'язку між владою і громадянами, яка, зрозуміло, не досконала і діє, як правило, лише після якихось акцій. Політики розуміють, що їм потрібно обиратися, а без суспільної підтримки це неможливо. От і реагують на вимоги своїх виборців.
Нікому в голову в Україні не прийде прийняти рішення про розгін демонстрантів. Для нас це конституційне право громадян, ми звикли до цього і вважаємо це нормальною суспільною поведінкою.
Російська влада жорстко відстоює свою політику. Розгін демонстрантів – це нормальне явище для Росії, де преференції на проведення суспільних акцій мають лише провладні політичні сили.
Що краще – жорсткий авторитарний режим в умовах політичної стабільності чи слабка демократія, що поступово розвивається – вирішувати нам.
Це я до питання про підвищення суспільного запиту на "сильну руку", про що останнім часом заговорили українські соціологи.
