Об'єднання в процесі перезаснування
Українці можуть домовитись з ким завгодно, навіть з ворогом, окрім між собою. "Бо де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я серед них" (Мтф. 18:20) І ця заповідь найпослідовніше не дотримується нами у суспільній справі, бо де два українця, там три гетьмани.
Основа Суспільного Договору
Суспільний Договір це найважча справа для українців. Тим більше, якщо домовлятися не про минуле чи теперішнє, а про майбутнє. Тим більше, якщо домовлятися про якісь нові підходи до співжиття.
Не проходить і дня, щоб мені аргументовано не доводили, що в Україні неможливо розробити та укласти Суспільний Договір. Але є великий смисл робити неможливі і перспективні речі.
Ми витратили чотири роки, аби зрозуміти, що традиційними засобами чи навіть реформами за чужими зразками гідності для всіх досягти не вдається. Тепер ми спробували розробити та прописати Основу Суспільного Договору, яка була затверджена на експертній Платформі 16-го липня 2018 року.
Ця Основа була написана інноваційним чином, бо там є Мета (суспільна чи національна), аргументація "навіщо потрібен Суспільний Договір", структура Суспільного Договору. Там є також інструменти зв'язності та устремлінь, що ніколи не використовувалися в інших традиціях – стратегічні орієнтири, установки, принципи співучасті в Договорі, опорні стратегічні ресурси (ставки), принципи перезаснування держави через Конституцію. Там є навіть проекти зачину – варіативний від концептуальної групи та в редакції Нікітіна та Жмеренецького.
Ми домовилися про те, що в основі Суспільного Договору будуть лежати принципи, а не цінності. Бо навіть одна взята до уваги цінність – Творець – не дозволила нам досягти домовленості. Адже справа тут не в тому, чи існує Творець (Бог, боги, Природа). Справа в трьох різних проблемах, які кожен для себе вирішує ціннісним чином. 1) Чи є остання інстанція; 2) Чи ця остання інстанція є трансцендентною; 2) Чи ця остання інстанція є над нами чи вона є просто поряд з нами.
Водночас є всього лиш дві цінності, які виявилися незаперечними для Суспільного Договору – гідність, бо за неї українці стояли і вмирали на двох Майданах і за неї ми ведемо війну нині, та інновації, бо чотири роки реформ за чужими зразками та ходіння по колу переконали нас у тому, що потрібні інновації.
Наш підхід – гідність через інновації – є майже неможливим для реалізації, тому цікавим і перспективним. Суспільний Договір це об'єднання України в процесі її перезаснування як республіки, причому в стані війни. Тобто лише надмірна складність ситуації дає нам маленький шанс перейти до інновацій та об'єднатися в нову Республіку.
Водночас Суспільний Договір укладається не одразу з усіма громадянами, а з тими, хто готовий домовлятися на рівні принципів. З тими, хто тримається за архаїчні цінності, договір заключити одразу важко. Потрібен буде процес договірного просвітництва та безлічі позитивних прикладів тих, хто доєднається одразу. Тобто шанс доєднатися пізніше матимуть усі.
Отже, людей об'єднують не цінності і не прагнення. Власе цінності та прагнення лише роз'єднують людей. Людей об'єднують принципи, які є спробою узагальнення нових уявлень про співжиття. А принципи це коротке вираження концепцій, які зв'язно описують модель чи навіть послідовний перехід від моделі до моделі. І чим більше складніша ситуація роз'єднання, тим більше складніші принципи можуть об'єднати людей.
Перегляди понять для Суспільного Договору
Багато понять з минулого, які ми вчили в школі чи ще недавно проголошували як базові, і які були основою наших знань про найкращі приклади соціальних інновацій, втратили своє притягальне значення: свобода, рівність, демократія, конкуренція.
Це не означає, що потрібно відкинути ці уявлення – це означає, що потрібно перейти на новий рівень розуміння цих уявлень.
Перший перегляд – не свобода, а самореалізація. Виявилося, що свобода, яка є практично в усіх конституціях країн світу, доволі норовлива для того, щоб її мати. Свобода може бути чисто формальною ("свобода від", "свобода для"). Свобода може бути пасивною, тобто наявною, але не використовуваною. Свобода може бути наданою, а не завойованою. Свобода може бути обмеженою, тобто існувати лише як свобода заданого ззовні вибору. Також свобода може бути зовнішньою можливістю, а не внутрішньою необхідністю.
Тому самореалізація є вищий рівень свободи. Самореалізація це активна зсередини себе можливість здійснення свободи, яка ззовні не задана. Самореалізація це не вибір з наявних альтернатив, а творення нової альтернативи. Самореалізація це завоювання права на свободу в реальності реалізовуваного.
Другий перегляд – не рівність, а недомінація. Рівності не буває ніколи. А от умова для її досягнення здобувається через відмову від домінування однієї волі над іншою волею в спільній договорній колективності. Але недомінування лише для тих, хто домовився про це недомінування та самореалізацію. Для інших – можлива рівність, якщо є хоч якийсь консенсус, або навіть домінування аж до прямої експансії, якщо ніякого консенсусу нема. Хочеш досягнути своїх цілей у громаді, не домінуй вольовим чином, а домовся. Хочеш досягти своїх корпоративних цілей, домовся з громадою.
Третій перегляд – не демократія, а співуправління та співволодіння. Представницька демократія скомпрометувала себе за останній час. Демократією доволі вправно навчилися користуватися олігархи, корупціонери та інші соціальні паразити. Відчуження влади у її представництві веде до корупції та державного монополізму. Нам потрібна не демократія, а реальне співволодіння суспільною власністю (не плутати з приватною) та реальне співуправління спільним надбанням, включаючи демонополізовані інфраструктурні послуги, які досі надає здебільшого держава.
Найвища наша мотивація – не життя і не щастя, а гідність. Це те, за що ми боролись на Майдані, і це те, що дасть нам можливість захистити нашу самореалізацію та недомінацію в стані війни. Навіть установки на щастя немає, тому що установка на самореалізацію означає, що кожен сам реалізує своє щастя. Не ставиться мета спільного щастя. Але смисл жити разом є.
Цей смисл жити разом полягає не лише у тому, аби боронити свою самореалізацію. Трохи підправляючи коментар у Фейсбук Михайла Каленчука, можна сказати: "Хто ми є (хто така громада)? – українці. Хто такий українець? – той, для кого самореалізація понад усе. Для чого нам бути разом? – щоб захищати свою самореалізацію."
Але цього не досить. Наш спільний смисл – колективний суверенітет над спільним майбутнім. Тобто здобувати суверенітет над майбутнім краще спільно.
Взагалі перенесення суверенітету з його територіального розуміння на часове є найбільшою революцію в розумінні стратегії – суверенітет над майбутнім є найпотужнішим суверінітетом, який лише може мати суспільство. Більше того, навіть територіальний суверенітет в Суспільному Договорі переглядається на користь цивілізаційної експансії, тобто на користь розширюваного суверенітету.
Саме тому Суспільний Договір є договір про динамічний процес з фіксаціями статичних етапів у вигляді окремих конституцій.
Отже ми вперше в історії намагаємося укласти Стратегічний Суспільний Договір, який опише на принциповому рівні процес зміни концептуально сконструюваних моделей. Ці моделі будуть задані не системно (детальний ідеологічний опис жорстко зв'язної системи), а на основі нових інструментів – стратегічні орієнтири, установки, принципи співучасті в Договорі, опорні стратегічні ресурси (ставки), принципи перезаснування держави через Конституцію. Вони забезпечать більшу гнучкість руху та фіксації його етапів.
Україна це не благо для громадян, не віра, не мета, а форма співжиття разом. Бо співбуття можливе і як життя, і як животіння. А ми вибираємо саме гідне співжиття.
Україна досі не вільна і не суверенна, бо таке завдання в стратегічному плані ніколи не ставилося. Україна перебуває в стані зовнішнього управління і часткової окупації ззовні. Стратегічна орієнтація на самовизначення в масштабі людства та експансія у світ дозволить подолати таку ситуацію.
Українці співпрацюють не з іншими націями, а з іншими громадами. Українці будують не глобальний світ чи економіку, а творять людство.
Українці творять не людську сім'ю, не людську націю, не людську цивілізацію, а саме людство, щодо якого ще немає узагальнюючого уявлення – що це таке і як це може називатися.
Ніхто не має громадянам забезпечувати їх добробут, окрім них самих – ні Уряд, ні Парламент, ні Президент. Але самореалізація на умовах співуправління, співволодіння, інклюзії, недомінації, масової співпраці та множинності дозволять самостійно здобувати добробут.
В той же час опора на ініціативу, інновації, інтелект, транстериторіальну мобільність, нові відносини власності, нові фінансові відносини дозволять здійснювати експансію у світ і захищати нашу модель співжиття.
Між недомінацією та експансією в моделі передбачено позицію еліти (можливо ордену), яка має регулювати їх співвідношення (міру).
Бачення Суспільного Договору як процесного
Мені сподобалося, як спробувала зрозуміти нашу концепцію Суспільного Договору Наталя Глоба, яка на Фейсбук опублікувала свою статтю, цитати з якої я наведу нижче. Єдине, що хочу виправити, так це те, що це не мої персональні наробки, а результат роботи концептуальної та редакційної груп укупі з багаторазовою критикою та прямою участю в розробці експертної Платформи.
"З усіх термінів, що визначають сферу застосування Договору (суспільство, народ, нація, громада) найбільш коректним виглядає Громада, яка дає узагальнене розуміння, з присутністю в ньому відносин зв'язності. З цієї позиції визначення Сергія Дацюка Громади як спільноти індивідуумів, об'єднаних символічною єдністю – представляється найбільш адекватним, оскільки воно включає факт наявності символічних відносин між людьми, які змушують їх триматися разом. Громади можуть бути різноманітними. Їх множинність визначається множинністю можливих символічних зв'язків між індивідами...
Суспільний договір існує завжди, коли є Громада. Він і є та символічна єдність, що трансформує просту множину індивідуумів у зв'язну – в Громаду. Суспільний договір об'єктивний рівно в тій мірі, в якій об'єктивна Громада, існує разом з Громадою, і може зникнути тільки разом з Громадою...
...Отже, якщо Суспільний договір є фіксація символічної єдності, то написати його означає зафіксувати, формалізувати як константу певний стан Громади на момент написання тексту. Питання: навіщо? Якщо він існує сам по собі разом з громадою? Яка від нього може бути користь, якщо він апріорі є статичним? Єдина гіпотетична корисність – отримати відповідь на питання: хто ми є, і що для нас в цьому договорі погано.
Другий підхід – не менше природний – написати Новий Суспільний договір. Тоді в цій семантиці він теж повинен бути статичним, фіксувати певний стан, якого ми хочемо досягти. Питання про коректність його написання залишимо за дужками. І тут виникає фундаментальна проблема його легітимності. В силу ряду причин українській Громаді неймовірно складно його прийняти, якщо оферта договору йде ззовні, а не народжується всередині Громади як її власне дитя...
Ці два підходи – різні, але ідентичні у своїй статичності. Обидва підходи пропонують фіксацію деяких точок А і В у деяких умовних координатах: виходимо з точки А і йдемо в точку В. Слабкість обох підходів в практичній неможливості в короткий термін адекватно описати координати обох точок.
Сергій Дацюк пропонує третій варіант, абсолютно не традиційний для професійних творців концепцій і проектів. Він пропонує написати не старий або новий Суспільний договір, а описати спосіб переходу від старого до нового, формалізуючи при цьому не всю сукупність відносин в Громаді, а фіксуючи увагу лише на аспектах, які ідентифікують цю трансформацію...
В цьому випадку, немає необхідності формалізовувати в повному обсязі як модель сучасного, так і модель майбутнього. Досить прийняти допущення багатоваріантності майбутнього і зафіксувати лише ті критерії (принципи), відповідність яким не дозволить відхилитися від обраного курсу. Це своєрідне русло річки, що обмежує розтікання води і задає динаміку її руху...
Як приклад, наведемо принцип недомінації. Чому він такий важливий? Тому що домінування призводить до монополії, а вона здійснює насильство. Кожен день ми відчуваємо насильство олігархів у вигляді тарифів, волюнтаризм і жадібність чиновників призводять до грабунку країни і несправедливості на всіх рівнях суспільства, монополізація управління країною приводить до її деградації і так далі.
Тепер уявімо собі послідовне перетворення Громади, в тому числі і влади як її елементу, за якого кожен крок вивіряється через зниження домінування...
Домінування держави над Громадою, отримане нами у спадок від колишніх часів, призвело до того, що держава, щойно створена в 1991 році, негайно узурпувала владу, закривши соціальні ліфти і усунувши доступ своїх громадян до всіх суспільних ресурсів. Слідом за встановленням монополії, держава перетворилася на корпорацію, єдиною метою якої є нажива.
Розрубати цей вузол одномоментно неможливо. Можна лише поетапно одночасно знижувати персоналізацію і посилювати роль Громади на всіх рівнях...
Отже, нам пропонується не конкретний проект майбутнього, а спосіб його побудови. Це принципово інша оферта, ніж все, що пропонувалося в минулому. Мор, Маркс, Кропоткін, Норт пропонували конкретні проекти, які не вказували спосіб їх досягнення (виняток – Маркс з його туманною концепцією світової революції). Слабкість і утопічність такої оферти – в неможливості точного передбачення параметрів майбутнього, в його сингулярності. Майбутнє приходить, і сильно відрізняється від передбаченого, причому, в гіршу сторону.
Суть нової оферти – пропозиція взяти компас у вигляді Нового Суспільного Договору, стати на дорогу і почати йти, весь час звіряючись з компасом. Ми не знаємо, як буде виглядати наш новий світ, але у нас є шанс, що він буде точно кращим.
Нам пропонується почати рух настільки, наскільки ми здатні. Нехай пішки, нехай на допотопному возі – але вперед. Підхід хороший і тим, що передбачає пересадки. Точки, коли ми, в черговий раз змінивши Конституцію, пересядемо з воза на автомобіль, а потім побудуємо літак.
Виходячи з суті оферти, я б перестала називати її Договором. Договір завжди означає закриття оферти. Значно краще підходить Декларація як відкрита в тривалому проміжку часу оферта...
Мало того, принцип множинності передбачає композицію різних моделей на будь-якому з рівнів еволюції. Це означає, що перевірка на сумісність, критеріальна оцінка роботи системи повинні проводитися на кожній ітерації...
Перед нами відкривається можливість зробити свою країну, а може, і весь світ, краще. Без крові і потрясінь. Просто повернути собі Україну. І зробити її територією гармонії і щастя простих людей. І останнє. Хочу закінчити свою тривалу репліку добре відомою фразою: Дорогу здолає той, хто йде."
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
