27 березня 2017, 16:02

ПРО ТРИ МІФИ МОВНОГО ЗАКОНОПРОЄКТУ N5670

Коли про щось голосно кричать, то значить – треба мало слухати. Це стосується мовного закону начебто від "громадськости" N5670, що стоїть на трьох міфах (себто облудах), поданих за мовну панацею.

Міф 1. Начебто його створили громадські організації.

Громадські організації не пишуть законів, але можуть подавати до них свої пропозиції чи пропонувати свою концепцію. Ідеологію закону, себто ДУХ, творить політик, а правник надає йому належної форми та узгодження з Конституцією. Натомість у нас від часів Майдану, щоб чинити розбрат у суспільстві, запущено тодішньою владою технологію протиставлення політиків громадськості, хоч саме ця громадськість і коронує політиків на їхню діяльність. Коли ж все-таки ця загадкова "громадськість" створила плагіят 5670 (основні положення здерто із законопроєкту 5669, що зареєстрований у ВР опозиційними фракціями ще 10 січня 2013 року і перереєстровано 19 січня 2017 року), то прошу назвати прізвища тих ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ, що цілеспрямовано заводять у дошкільні та шкільні навчальні заклади мови нацменшин (ст. 17), а також відверто і красномовно виписують медведчуківську ідеологію закону, скопійовану зі ст. 6 закону Ківалова-Колесніченка: "Статус української мови як єдиної державної не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин" (Ст. 1, п. 2). ТО ХТО ЗНАЄ ПРІЗВИЩА ТИХ ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ, що таке понаписували?

Коли порівняти мовну статтю 7 у Законі "Про освіту", що вже сформований із правками до другого читання, то прізвища віднайти дуже просто! І, звісно, не громадських діячів, а таки політиків. Отже, до першого пункту статті про мову освітнього процесу у першому читанні як державну, наші особливо національно свідомі депутати (НЕ ГРОМАДСЬКІ ДІЯЧІ) вносять правку про право на навчання і право на вивчення мов нацменшин. Ось вони ці сердешні захисники нацменшин у країні, титульна нація якої стікає кров'ю та мовно зневажена на кожному кроці і в кожній царині: Парубій А.В., Юринець О.В., Кириленко І.Г. Співаковський О.В. Геращенко І.В., Сироїд О.І., Подоляк І.І., Березюк О.Р. Скрипник О. О., Єленський В.Є., Кіраль С.І., Пастух Т.Т., Войцеховська С.М., Фріз І.В., Бригинець О.М., Гопко Г., Соболєв С., Кремінь Т. (див. порівняльну таблицю N3491 у комітеті з питань освіти і науки ВР). Прекрасний і логічний симбіоз БПП, НФ та Самопомочі – вершин політичного лицемірства, фарисейства та корисливости під легенькою европейською пудрою розмивання національного складника в українській освіті. Серед цих "борців" за державний статус української мови "щирі" моволюби зі Львова: А. Парубій, І. Подоляк, О. Юринець, О. Сироїд, О. Скрипник, О. Березюк. Хіба не запахущі паки львівського сміття, що конвертоване в депутатських персонах! Дякуємо за Вашу відвертість. Нарешті наша "громадськість" (тобто політична партизанка) на вашому тлі стала "біла і пухнаста".

Міф 2. Начебто законопроєкт N5670 – це Закон Про державну мову.

У цьому законопроєкті серед 59 статей я виявила понад ДВАДЦЯТЬ статей, у яких ідеться про можливість застосовувати поряд із державною мовою інші мови (зрозуміло, що тепер за займенником "інші", на противагу до терміна "регіональна мова", сховано мову окупанта – російську): ст.6, п.1; ст. 9, п. 2; ст. 10, п. 6; ст. 11, п. 2; ст. 13, п. 2; ст. 14, п. 2; ст. 16, п. 2; ст. 17, п. 3, 4, 6; ст. 18, п. 2, 3, 4; ст. 19, п. 2, 5, 6, 7; ст. 20, п. 3, 6, ст. 21, п. 2; ст. 22, п. 2, 5; ст. 23, п. 3, 6; ст. 24, п. 1; ст. 26, п. 2, 6; ст. 29, п. 2; ст. 30, п. 1, 2, 3; ст. 32, п. 3, 4; ст. 34, п. 2... Про право використовувати мови національних меншин ідеться щонайменше у ШІСТЬОХ статтях: ст.1, п. 2; ст. 10, п. 8; ст. 17, п. 3, 4; ст. 19, п. 2; ст. 20, п. 6, ст. 22, п. 3, ст. 36, п. 2... То це закон про державну мову чи також і про порядок застосування інших мов? Можна собі тільки уявити, який прекрасний окремий законопроєкт, як вони про це з ентузіязмом повідомляють, напише ця "громадськість" про мови нацменшин!

Міф 3. Начебто законопроєкт N5670 у частинах особливо запопадливого ставлення до мов нацменшин спирається на чинне законодавство. Справді, у 10 статті Конституції України йдеться про "вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України", проте аж ніяк не вказано, що це слід здійснювати коштом утвердження державної мови моноетнічної нації (українців за переписом населення 2001 року 77.8%). Вже геть безпомічною в особливому виокремленні прав нацменшин є стаття 53 Конституції, де промовисто зауважено на праві "навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через культурні товариства", а не на обов'язковості навчатися мовою нацменшини. Саме наступила пора для нацменшин студіювати свою рідну мову в їхніх культурних товариствах, як це є в Чехії, Угорщині, Росії, Франції, Німеччині та ін. Власне, саме про це і мовить ще один Закон України "Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин", де зауважено у ст. 14 на праві "вивчати мову своєї меншини" або навчатися цією мовою, але "без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою", натомість творці законопроекту N5670 у статті 1, п. 2 пишуть зовсім навпаки "Статус української мови як єдиної державної не може бути підставою для заперечення мовних прав і потреб осіб, що належать до національних меншин"... Себто за їхньою гібридною логікою державна мова не має обмежувати мовних прав нацменшин! Чом не втілення політики медведчука у царині нацвідносин.

Отже, то хто і для чого написав цей закон? Перша серед суб'єктів подання депутат від Самопомочі І. Подоляк, колишня начальниця управління культури Львівської міської ради, авторка ідеї "Львоф ґаваріт па рускі" 26 лютого 2014 року, людина, яка хизувалася своїм бажанням говорити в побуті мовою окупанта під час війни на знак протесту проти скасування ВР мовного закону Ківалова-Колесніченка 23 лютого 2014 року.

ВСТАВКА ВИСЛОВУ ПОДОЛЯК!!!!



Сподіваюся, що, як слушно зауважив голова комітету з питань духовности та культури у ВР М. Княжицький, у комітеті напрацюють ЄДИНИЙ мовний законопроєкт, а не видаватимуть медведчуківське лайно за мовний порятунок нації.

Хто програв суд: Фаріон чи суддя-москвофіл Стрельбицький?

Зробила над собою зусилля і прочитала 16 сторінок публіцистично-політичного маразму від львівського судді В. Стрельбицького, що персонально ухвалив рішення відмовити професорові Ірині Фаріон "у задоволенні позовних вимог у повному обсязі" через її так званий "аморальний проступок" на адресу москвоязичних представників "Азову" (розумій Нацкорпус Авакова), що досі заявляють про своє убоге право москворотити у війську, всупереч ст...

ВІДПОВІДІ ВІД ПОСАДОВЦІВ на мої звернення щодо хамоматюкальників з Нацгвардії України

13 листопада 2023 року у відповідь на брутальний матюкливий випад на мою адресу представника політичної партії Нацкорпусу М. Жоріна (такі собі аваковці), а також майора Нацгвардії Б...

СЛІДСТВО і ДОПИТ

Як і обіцяла, що інформуватиму про перебіг слідства у справі моєї заяви до Управління кіберзлочинів з вимогою відкрити кримінальне провадження щодо зловмисників...

БОРИС ГРІНЧЕНКО – ВОЇН на полі МОВИ. 160 літ вічности

...кожен, хто приносить хоть крихту обмоскалення в наш народ (чи словом з уст, чи книжкою), - робить йому шкоду, бо відбиває його від національного ґрунту...

''Звільнити Ірину Фаріон – це вбити Правду, Мову, Ідею'', – Оксана Микитюк, мовознавець

Дуже актуально в день реєстрації мого судового позову про незаконне і брутальне звільнення мене зі Львівської політехніки опублікувати цей допис...

#НЕПРОМОВЧУ! Любов Голота про Ірину Фаріон

Любов Голота – письменниця, лавреат Шевченківської премії (2008), головний редактор тижневика "Слово Просвіти" https://www.facebook.com/lubovholota Ірина Фаріон знаю з часу, коли вона та її студенти здійснили чудовий проект, створивши влучні, актуальні плакати на захист української мови...