Хто вчинив ''зраду''?
Владнання Юлією Тимошенко газової кризи 2009 р. показує безпідставність звинувачень у "зраді", звернених у бік Тимошенко минулого літа президентським секретаріатом.
Західні ЗМІ регулярно використовують термін "проросійський" для характеристики пост-радянських лідерів, не пояснюючи при цьому, що "проросійський" може мати дуже відмінне значення в Мінську та Києві у порівнянні з Москвою. Росія виявилася нездатною утворити союз, незважаючи на десять років намагань, з найбільш "проросійським" лідером у світі, президентом Білорусі Олександром Лукашенком.
Чи це не говорить нам про те, що "проросійський" має дуже відмінне значення в Москві у порівнянні з Мінськом і Києвом?
Чи вивчила Росія урок 2004 р. стосовно того, що в Україні немає жодного "проросійського", у розумінні Москви цього слова, політика? Росія ніколи не знайде в Україні політика, що може бути визначений як достатньо "проросійський" (Комуністична партія ніколи не отримає президентську посаду).
У лютому 2007 р. Прем'єр-Міністр Тимошенко, український політик, з яким Росія змогла домовитися про укладення 10-річного контракту, мобілізувала 430 депутатів у парламенті, які проголосували проти приватизації української газотранспортної системи, за що виступала більшість "проросійської" Партії регіонів. Тимошенко підготувалася до газової кризи, створивши запаси газу на 4 місяці, дотримувалася твердої лінії протягом газової кризи 2009 р. і добилася взаємності від Росії з приводу спостерігачів від ЄС, що могли бути допущені на територію України лише в разі, якщо Росія допустить їх на власну територію.
Тим часом "антиросійський" президент підтримав допуск РосУкрЕнерго до газових відносин України чотири роки тому і дозволив йому, відповідно до слів співвласника РосУкрЕнерго Дмитра Фірташа, контролювати три чверті розподілу газу всередині України. Цей факт, як зазначив колишній Міністр оборони Анатолій Гриценко, є свідченням прямої загрози національній безпеці України.
Більше того, головою Нафтогазу України на час підписання газового контракту 2006 р. був лідер крайньо правого Конгресу українських націоналістів, спадкоємця бандерівського крила Організації українських націоналістів і однієї з найбільш антиросійських політичних організацій в Україні. Не дивно, що КУН жартівливо називали Комітетом управління Нафтогазом.
Хто ж тоді є "проросійським" політиком в Україні? І, що більш важливо, хто зрадив національні інтереси України? Тимошенко у 2009 р. чи Ющенко у 2006 р.?
Цей рік стане першим роком, коли Україна не буде імпортувати газ через посередників. Наступний рік стане першим роком, коли Україна буде платити "ринкові" ціни за газ і російські "ринкові" ціни за транзит. Таким чином, 2010 р. стане першим роком, коли Україна матиме можливість проводити справді незалежну зовнішню політику.
Як написала Юлія Мостова в останньому випуску "Дзеркала тижня", "Хіба не було ясно молодій помаранчевій владі з самого початку, що незалежну політику, зовнішню і внутрішню, поруч із Росією може проводити тільки та країна, яка платить "ринкову ціну" за газ? Хіба не було зрозуміло, що НАТО, Голодомор, підтримка Грузії і вимога своєчасного виведення Чорноморського флоту цілком спокійно можуть бути частиною політики суверенної української держави, але при цьому влада України не повинна розраховувати на пільгові ціни на газ від країни, чиї інтереси вона зачіпає, проводячи таку політику?".
