24 жовтня 2012, 16:57

Наше покоління ще вдрукує правильні літери і слова в історію своєї країни

Відповідь на лист Данила Яневського

Вітаю, Данило!

Згоден з тобою, що розмова про сьогоднішню та майбутню Україну неможлива без врахування її трагічного минулого, що тримає нас якорем в зачарованому колі постгеноцидного розвитку. Чеслав Мілош писав у своїй "Родинній Європі" про дітей поразок, "за якими тягнулося минуле кривавих боїв, відчай повстань, шибениць, заслань у Сибір і це впливало на все подальше життя, незалежно від їх волі".

Я б дуже хотів дещо поправити класика. Я за те, аби чуття історії робило народ дослідником історії, а не її в'язнем.

Сподіваюся, що і твоя майбутня книга "Місія Шухевича" прислужиться цьому. Звичайно, розміри українських катастроф лише ХХ століття жахають. Декого – настільки, що вони опираються усвідомленню самого факту мільйонних трагедій співвітчизників.

Якось до мене у кабінет МВС зайшов у справах урядовець-комуніст і побачив на столі стос пожовклих папок НКВС, на яких червоним олівцем розмашисто було написано "Голодомор", "Вороги народу", "УПА", "Депортація". Він автоматично розкрив першу з них, де на клапті шпалер містився рапорт голови сільради Апостолівського району Дніпропетровщини про з'їденого батьком 5-річного сина в 1933 році. "Невже це правда?", – ошелешено спитав він. І, не слухаючи відповіді, різко закрив папку і перейшов до службового питання. Я його зупинив: "Сядь, почитай. Ти ж українець із Вінниччини, маєш знати правду". "Та ні, другим разом", – одкрутився він.

Я довго думав, чому такі як він не хочуть знати цю страшну правду. І то йдеться не тільки про комуністів з ампутованою совістю, але й про багатьох далеких від них людей, котрі теж свідомо закривають на український геноцид очі й вуха. Імперські міфи є більш комфортними для маси, вихованої без почуття національної і особистої гідності.

Я думаю, що проблема – в небажанні чи неготовності визнання загальної провини співучасті чи мовчазного погодження з комуністичною системою. Важка правда в тому, що свобода й гідність мільйонів замордованих українців була втоплена у крові не тільки емісарами "злодійськи-геніального Леніна" та його вірного наступника-маніака, але й при активній участі тисяч і тисяч українців. Пізніше цей гріх співучасті трансформувався в багаторічний конформізм покірного співжиття із диктатурою. Це важко визнати, але за рідким виключенням героїчних одинаків усім нам слід розкаятися у гріху комунізму і щоденно витискати з себе раба і совка.

Авторитарна реформа мислення, внутрішня установка на меншовартістність українського, схильність до простих рішень, потреба у непогрішимих вождях, звичка перекладати відповідальність на інших – все це поживний грунт для продовження тихої громадянської війни, яка 20 років нищить вже незалежну Україну.

Хань Сянь-цзи, один із восьми безсмертних мудреців дао, вчив, як відрізнити сильну людину від слабкої: "Якщо життям не задоволений сильний – він висуває претензії до себе, а якщо слабий – до людей навколо". Думаю, що це правило стосується не тільки людей, але й нації. Тому сто разів погоджуюся із Ярославом Грицаком в тому, що політичній революції в Україні має передувати моральна революція. І коли я кажу про необхідність творення для цього широкого надпартійного руху, я мрію, що він споляризує триєдину задачу національного оновлення: декомунізацію свідомості, декриміналізацію влади і деолігархізацію економіки.

При всій повазі до важливості економічних перетворень (а, наскільки я розумію, бізнес потребує від влади того ж, що просив Діоген у Олександра Македонського: відійти і не затуляти собою сонця), я все ж таки вважаю, що ключовим напрямком суспільних зусиль має бути творення українського світу. Я глибоко переконаний, що суверенність української держави є похідною від окремішньої української культури, а не навпаки. Без утримання і розширення простору української ідентичності в народній масі наша формально незалежна країна – лише уламок радянської/російської імперії, яка постійно ризикує бути "примушеною до союзу".

Це, до речі, добре розуміють у Кремлі. Досить згадати, що в день голосування ВР за новий склад Кабміну після перемоги В. Януковича два кандидати виявилися заміненими. За ніч кандидатом на міністра оборони став не Кузьмук, а Єжель, а Міносвіти очолив не Ніколаєнко, а Табачник.

Звичайно, мова не про особистості. Йдеться про те, що лінія оборони країни проходить не тільки по кордону її території, а й по кордону її освіти; про те, що Україна буде такою, яким буде самоусвідомлення її молоді.

Відтак, завдання N1 – утримати (а краще – посилити) україноцентричність в дитсадках і школах. Але це не тільки загальноосвітні програми, де вже розгорнувся справжній бій за Україну. Але й підтримка дитячої та юнацької української книжки, виробництво (коли вже, нарешті?) українського героїчного фільму, створення мережі юнацьких патріотичних таборів, плекання сучасної української пісні.

Не знаю, може я надто приземляю розмову, але мені здається, що саме такої конкретики нам не вистачає. Всі високочолі 20-річні розмови про конституційні реформи, ВВП і бюджетний дефіцит не змогли замінити нам відчуття сенсу життя саме тут, в Україні. І саме так – по-українськи. Адже тільки культура (в широкому значенні слова) і творить сенси життя. "В кожній душі – народу чи окремої людини, -...живе одне не знаюче спокою устремління вповні себе явити, створити свій світ", – писав О.Шпенглер. Розбудова цього світу і має стати над завданням, яке поверне нас додому, наповнить сенсом зусилля кожної людини і цілої нації.

В такій країні головною подією стане нова шикарна книжка Ю.Винничука "Танго смерті" чи ювілей "Піккардійської терції", а не безкінечні телепобрехеньки М.Азарова про соцстандарти та маячня Ко-Кі про захист регіональних мов. Така система координат дасть нації потужну ін'єкцію оптимізму, поставить з голови на ноги суспільну мораль і зробить нас цікавими світу.

Звичайно, ці мрії здаються фантастикою в сьогоднішній Україні. Ти згадуєш геноцидні хвилі української історії як причину зламу хребта нації, а я дивлюся на це як на доказ її незнищенності. Незбагненна суміш слов'янської, скіфської, кельтської та кипчацької крові, яку наші матері тисячоліттями переливали із лона в своїх дітей, є непереможною гарантією нових і нових спроб утвердження цієї нації господарем на своїй землі. Ми часто забуваємо, що є творцями історії, а від епохи князя Володимира нас віддаліє лише 30 поколінь, від доби Хмельницького – 10, а Шевченка – лише 5. Я не сумніваюся, що на часі – нова хвиля самоствердження нації.

Думаю, що, попри всі розчарування, Майдан був лише першим реченням нової сутності України. І після прикрого пробілу, яким є нинішній звихнутий час янучар, наше покоління ще вдрукує правильні літери і слова в історію своєї країни.

Ти питаєш, хто творитиме цей рух Реконкісти?

Я думаю, що його базовими складниками є ріст самоусвідомлення середнього класу і громадянської позиції інтелектуалів. І ті, і ті пригнічені тим, що українська політика наразі визначається виключно великими капіталами з мізками тюльки і щелепами акул. І ті, й ті розуміють, що мафіозна система управління, витискання української культури і сировинно-монопольна економіка – пов'язані речі. Тому з кожним кроком ретрототалітарної влади Януковича для думаючих людей стає все більш очевидним: або скніння в Архіпелагу Межигір'я, або нова демократична українська революція.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

План Перемоги без збільшення фінансування ЗСУ?

Можна написати який завгодно пафосний План Перемоги. Але його реалістичність перевіряється дуже просто – досить проаналізувати проект бюджету на наступний рік...

План Перемоги чи План Зради?

План Перемоги, який Зеленський повіз презентувати Байдену, містить вимогу членства України в НАТО. Ідея по суті – вірна. Бо лише членство в НАТО є гарантією безпеки України після війни...

Винити союзників чи казати правду – що обере влада?

На третьому році війни Зеленський заявив, що на 90% виписав пункти Плану Перемоги. І вже днями збирається презентувати його Байдену та обом кандидатам у Президенти США...

Що я НЕ почув від Президента на прес-конференції

Під час спілкування президента Зеленського із журналістами в рамках форуму "Україна 2024. Незалежність" я не почув від нього: - не почув про форуми миру і референдуми, бо тепер виявляється, що переговори з росією не мають сенсу...

Щодо ратифікації Римського статуту

Злі язики кажуть, що Офіс Президента давно хоче змінити Генпрокурора. Добрі язики кажуть, що Генпрокурор давно хоче стати суддею Міжнародного кримінального суду...

Курська офензива ЗСУ

1. Виступ Путіна продемонстрував його розгубленість. Фактично це був великий пук. Тобто, українська операція явно стала несподіваною для ворога...