Тримати єдиний стрій перед лицем ворога
Пряма військова агресія РФ – останній козир Кремля. Ми пройшли стадію сепаратизму, ми подолали стадію сепаратистів і російських найманців, ми навчилися бити все це кодло, озброєне російською технікою. Тепер маємо відбити пряме військове вторгнення регулярного війська дітей Чингізхана.
Безумовно, це – серйозний супротивник.
1. РФ 20 років вкладала нафтодолари в модернізацію свого війська. Ми лише пару місяців стараємося відремонтувати радянські військові запаси.
2. Вони скуті покірністю Орди, бездумно виконують безумні команди. Ми піддаємося на зрозумілі в часи втрат емоції.
3. Їх газового шантажу боїться світ. Ми залежні від російських енергоносіїв і західних кредитів.
Все це треба тверезо оцінювати. Щоб не боятись.
Ми маємо суперзброю – впевненість в своїй правді на своїй землі.
Путін (як і всі попередні колонізатори) не може воювати з 45 мільйонним народом. Він може лише провокувати його розкол.
Саме тому він не йде всією масою свого війська від Лугандону до Криму, а постійно наносить дрібні, болючі удари. Мета – зневіра, розпач і взаємозвинувачення між громадянами і владою, між солдатами і командуванням.
Я не закликаю мовчати про зрадників і мародерів, які явно є на всіх щаблях влади. Я теж вимагаю їх показового покарання. Але я застерігаю від внутрішнього розколу, який є випробуваною зброєю Кремля. Це доведено: якщо під дією більшовицької пропаганди солдати вбивали в 1917 році своїх окопних офіцерів, а українські політики знищували один одного, то в 1918 УНР не могла не впасти в руки Москви.
Історія нічому не вчить, лише карає за незнання її уроків.
Тому в ці дні важких втрат і тактичних поразок ми маємо робити висновки і тримати єдиний стрій перед лицем ворога.
І тоді перемога буде за нами.