Лише із суми успіхів мільйонів складається єдина успішна Україна
Озираючись на досвід численних акцій протесту, двох революцій, перебування по обидва боки колючого дроту я усвідомлюю дві засадничі речі. По-перше, ці події привели мене туди, де я є зараз і зробили мене таким яким я є сьогодні. По-друге, мій життєвий і політичний досвід підказує мені, що я не маю монополії на жодну істину, окрім однієї – лише оптимісти будують країну. Не ті, хто без кінця фантазує, а лише ті, хто наполегливо працює над втіленням своїх мрій, можуть змінити життя на краще.
Тема мого виступу в Острозькій академії в рамках проекту "Острог FORUM – 2018" була присвячена безпеці України з правоохоронної точки зору. Але попри пряму важливість зазначеної проблематики я прагнув дещо підняти масштаб обговорення.
Я глибоко переконаний, що Україна після Революції Гідності живе в умовах трьох воєн. Три війни веде нині наш народ. На трьох фронтах вмирають герої та народжуються майбутні лідери.
Перша війна очевидна для всього світу. Це війна з російськими окупантами і проросійськими сепаратистами на Донбасі. Це війна за незалежність і цілісність України. У чому сенс цієї війни для Путіна? Не варто обмежуватися простою відповіддю – йому потрібен Крим, або Донбас; він прагне захистити т. зв. російськомовних. Завдання Путіна – не допустити успішної України. Успішна Україна – це смертоносний приклад для російської імперії. Вони воюють не за території, а на знекровлення України, на зневіру нашого народу. Подивіться на історію. Україна вигравала війни, а програвала в чварах і бунтах. Ось мета Путіна: організувати зневіру і внутрішнє протистояння в українському суспільстві.
Саме тому я за будь-якої нагоди намагаюся поінформувати й наголосити на наших спільних перемогах, а не поразках. Зокрема, у діяльності Генеральної прокуратури, яку очолюю. І це далеко не марнославство чи піар, як полюбляють стверджувати окремі "доброзичливці". Я завжди прагну пояснити, донести, переконати, що зміни відбуваються, що результати є. Неприйнятно, що 90% часу в нинішньому інформаційному просторі України приділяють поразкам, невдачам, помилкам. І дуже мало говорять про перемоги. Чи не надто швидко ми забуваємо, що мали ще вчора? Як людина, яка взялася за майже неможливу роботу в Генеральній прокуратурі, я можу дозволили собі сказати, що в нас є про що звітуватися перед українським суспільством. Я це кажу постійно і підкріплюю свої слова фактами. Не маю сумніву, що легко переконаю будь-яку аудиторію в тому, що чотири останні роки майже надолужили попередніх двадцять чотири.
І саме тому, коли я звітую про той чи інший успіх прокуратури, наприклад, про боротьбу з корупцією, я від констатації статистики завжди переходжу до пропозицій дії. Я усвідомлюю, що маю говорити не лише про кількість затриманих чи засуджених корупціонерів, а про причини корупції та їх ліквідацію. Про закриття тих величезних дірок у корпусі нашого державного корабля, які дозволяють тисячам паразитів руйнувати його з середини. І, насправді, тільки в усунені причин, а не у боротьбі з наслідками, я бачу наше ключове завдання. І це є та друга війна, другий фронт, який утримують усі доброчесні українські громадяни.
Що потрібно для перемоги у цій війні? – Політична воля. І для того, щоб ця воля спрацювала, потрібно не песимістично повторювати, що все пропало, що нічого не змінюється, а робити ці зміни щодня. Як, наприклад, зробили систему ProZorro, як ліквідували подвійну ціну на газ. І сьогодні теж перед нами все ще відкрите вікно можливостей. Давайте зробимо наступний крок і викриємо політичну корупцію усіх партій. Зробимо ще крок і закриємо джерело несправедливого збагачення для олігархів. З третім кроком давайте наповнимо місцеві бюджети, у тому числі, доходами від митниці. З моєї точки зору, це – конструктивний план, який може об'єднати і громадський актив, і державних службовців, і чесних депутатів.
Ми можемо це зробити, якщо всі об'єднаємося не навколо теми, як все погано, а навколо теми, що можна зробити. Я не належу до тих, хто мріє про прекрасну країну. Ті, хто мріють, виїжджають на Захід. Я належу до тих, то хоче збудувати прекрасну країну – з помилками, з певними непорозуміннями, але будувати. Думаю, що доречно згадати мого улюбленого Черчілля: "A pessimist sees the difficulty in every opportunity; an optimist sees the opportunity in every difficulty" ("Песимісти бачать проблеми у будь-якій можливості, а оптимісти бачать можливості у будь-якій проблемі").
Зрештою, маємо третю війну. Третій виснажливий фронт проти українського патерналізму. Так, є старше покоління, яке полюбляє згадавати "как хорошо било при Совєтському Союзі, всьо понятно і доступно". Можливо, але той, хто хоча б раз виїде на Захід, у цивілізований світ, той зрозуміє, як нас обмежували і як багато в нас вкрали у ті часи. І не тільки матеріального. Проте маємо також й молодих "нитиків" вражених цією радянською бацилою. Вони ниють і чекають, що хтось там з Києва, як правило, з Адміністрації Президента, щось та й зробить для них: прибере біля хати, посадить дерево, вивчить науку. А відтак йому, цьому песимісту, достатньо тільки цілу ніч строчити в інтернет як все погано. І нема коли винести сміття з-під своєї хати. Тому патерналізм є нашим ворогом, не побоюся цього слова, навіть більшим, ніж Путін. Доки наш народ не візьме собі за героїв тих, хто робить, а не тих, хто лише голослівно критикує, доти Україна не зможе себе збудувати як справжня європейська країна. Європа – це вміння брати на себе відповідальність. Лише той, хто бере на себе повну відповідальність, незалежно від того, хто сьогодні президент, прем'єр, чи ректор університету, тільки та людина стане успішною.
Мене кидає в розпач, коли я уявляю як молода людина день, тиждень, місяць витрачає на ниття про те, як все погано в Україні. Відійди від комп'ютера! Займися тим, у чому розбираєшся, до чого маєш хист. Будуй! Такої нагоди як сьогодні можливо більше ніколи не буде. У цьому контексті пригадалися дуже важливі слова одного з найглибших мислителів сучасної України – владики Бориса Ґудзяка, який минулого року в своєму посланні до українського народу закликав: "Не жалійтеся! Не жалійтеся, згадайте про тих, хто зараз в окопах, в смертельній небезпеці віддає своє життя. І, беручи приклад з них, не жалійтеся, а працюйте. На нову Україну".
Приклад – "Pizza Veterano". Хлопці взяли і збудували маленьку кафешку і вона стала найуспішнішою маркою в Києві. Ці хлопці, які пройшли війну, сьогодні стали двічі героями. Бо на фронті небезпечніше, а в бізнесі складніше. А вони впоралися. Бо не нили і сподівалися на когось, а діяли і творили самі. Журналіст Віталій Гайдукевич теж полишив розпач, створив команду фахівців і дав Україні нову форму для збройних сил. Ця людина, не маючи жодної державної підтримки, змогла реалізувати велику ідею, повернути Українське військо до власних джерел. Те саме можемо говорити про безліч людей, які просто роблять свою справу найкраще – вчяться, помиляються, спотикаються, піднімаються, але роблять свою справу. Зрештою, я пам'ятаю Острог без академії. Добре пам'ятаю. Маленький райцентр, який в основному дивився у бік Хмельницької атомної, і думав, чому я народився тут, а не там. Врешті-решт з'явилася людина, яка сказала: тут буде відновлено початки української освіти і науки. Як це відбувалося, зараз важко навіть уявити, але він це зробив, незалежно від того, хто був президентом, прем'єром...
До чого я закликаю? Аудиторії в Осторозі я влаштував невеличкий тест. Підніміть руки ті, хто хоче бути Президентом. Звернувся я до зали. Прем'єром? Депутатом? Підняті руки були, але не багато. А тепер ті, хто хоче стати успішною людиною, працюючи головою. Переважна більшість. Чудово. Це правда. Саме розуміння, що ти самодостатня цінність для свого майбутнього, має прийти в Україну. Таким був мій висновок і урок цього тестування.
Я дуже хочу, щоб оті підняті в Острозі руки, як ознака бажання стати успішними, були для всіх нас основним напрямком думок. Незалежно від того, що дасть нам держава, слід думати про те, що ми зробимо для себе, аби стати успішними, роблячи успішною нашу державу. Немає іншого шляху, як взяти відповідальність на себе. Кожен на своєму місці. Тільки від нас залежить наше майбутнє, а отже і майбутнє нашої країни.
Лише із суми успіхів мільйонів складеться єдина успішна Україна. Оптимізм вирішує все. Він переможе Путіна, він переможе корупцію, він збудує успішну Україну. Будьте оптимістами!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
