Ми знову живемо в світі права сили, а не сили права

Останні демонстративно імперіалістичні дії Президента Трампа звичайно націлені на результат цьогорічних американських виборів. Республіканці хочуть бачити сильного лідера сильної зверхдержави – будь ласка.

Але це не вся правда.

Якщо підняти масштаб, ми побачимо, що короткий період однополярного світу на чолі з США завершився.

Це був період після краху СССР і здавалось, що ліберальну глобалізацію прийняли всі розвинуті країни. Інтелектуали навіть заговорили про "кінець історії". Тобто, про перемогу вільної торгівлі, рівного права для великих і малих держав, мультикультурністі та демократії у всьому світі.

Захід почивав на лаврах перемоги над комунізмом і отримував задоволення від інвестицій у власну загрозу. В першу чергу – у Китай, валовий продукт якого в світовій економіці зріс від реформ Ден Сяопіна з 2% до 20%.

І це не могло не стати викликом для США з їхніми 25%.

Китай не тільки став значно багатшим, під його керівництво перейшла Росія (доля ВВП якої впала 3% до 2%) та колишні республіки від Білорусі до Казахстану, а також всі радянські сателіти Африки, Азії та Латинської Америки.

Світ знову став двополярним.

І перше, що усвідомила Америка – це те, чому так швидко виріс Китай. А виріс він не тільки на західних інвестиціях, а завдяки правилам Всесвітньої організації торгівлі.

Перемога Трампа, його політика тарифів на імпортні товари символізує кінець цих правил. Відтепер спокійно торгувати з США можуть тільки друзі США. Так робили всі імперії, так робить і Америка Трампа.

Друге, що робить Трамп – воює за ресурси. Відновлення доктрини Монро про західну півкулю для американців, а не для Китаю чи Росії – саме про це.

Саме це стоїть і за його постійними розмовами про необхідність приєднання Канади, Гренландії. Досить глянути на глобус зверху, щоб побачити: російську берегову лінію навколо підводних багатств Арктики врівноважують берегові лінії саме цих країн плюс Аляска.

Третє, що робить Трамп – модернізує свою Армію. Причому робить це і за рахунок тих, хто порізав свої танки, скоротив до смішних цифр свої армії, але хоче бути захищеним.

Четверте, що робить Трамп – це відновлює віру американців в Америку. Бо Рим впав зокрема через занепад віри римлян в свою релігію, свою долю, своїх політиків.

По суті, Трамп скористався тим, що путін (за мовчазної згоди Сі) зламав ліберальний світовий порядок.

Подобається це нам чи ні, але ми знову живемо в світі права сили, а не сили права.

Власне, так було майже завжди в світовій історії від Римської до Британської, від Перської до Османської імперій. Скільки протримається Американська імперія – побачимо. Але ми маємо просто зрозуміти: старого порядку вже не повернути.

Жити в спокійному світі під захистом міжнародного права, як виявилося в черговий раз, – це не стан речей, а лише пауза, що минула.

Що робити нам, країні на кордоні двох цивілізацій в час зміни світового порядку?

Перш за все – відкинути ілюзії.

Нас буде захищати лише наша Армія.

По-друге, ми маємо стати прагматичними.

Всі наші ресурси (і захист ЄС від ворожого блоку переді всім) мають працювати для торгівлі на користь Армії. Нам треба не паперові гарантії, а конкретні гроші.

По-третє, ми маємо стати цинічними. Викрали Мадуро чи захопили танкери тіньового флоту всупереч міжнародному праву – для нас позитив.

Не тому, що міжнародне право погане, а тому, що воно не працює під час війни. А працює простий принцип: нас радує все, що проти росії.

По-четверте, ми повинні зрозуміти, що найдорожче в світі – це мізки. Ними перемагають у війні, ними створюють новий економічний потенціал. Тільки вони зупиняють перемогу популістів та шахраїв, які роблять країну слабкою і дурнішою.

Висновок: оптиміст – це не той, хто першим кричить ура, а той, хто до останнього не скаже пздць.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.