Відзначено мій новий роман
Забувся похвалитися, що мій останній роман "Добрий шлях" було відзначено на цьогорічному Форумі видавців газетою "Известия в Украине".
Ось уривок одного з його розділів:
Головний комуніст країни, за наполяганням молодої дружини, зрештою наважився продемонструвати неширокій та обраній громадськості свій "важкий пролетарський побут" – він запросив до нещодавно придбаного розкішного маєтку у Пущі-Озерній тусовку "кращих людей" – другорядних народних депутатів, чиновників, не першої гільдії бізнесменів, архієреїв єдиноканонічної церкви та кількох дипломатів невисокого рангу. Журналістів, зрозуміло, не запрошували, але Ільма Тузіна – ведуча світської телепередачі та давня приятелька дружини червоного політика, умовила пустити її на це свято солідарності грошей з владою. Вона запевнила господарку прийому – також журналістку, що жодним словом не прохопиться про це у ЗМІ, а ще пообіцяла привести із собою справжнісінького баронета і світського лева Джеймса Понта. Останній аргумент став вирішальним – запрошення на двох осіб було отримано.
За час перебування в Україні королівського шпигуна вже задовбало споглядання потуг місцевих політиків та багатіїв мавпувати традиції світського життя Європи. Але Джеймс не міг відмовити своїй добрій приятельці Ільмі дати похизуватися ним на комуняцькій гулянці перед нуворишами. Хоча від цього вимушеного візиту могла бути й певна користь для виконання його завдання в Україні. Понт мав нарешті з'ясувати особливості функціонування схованого під ближніми печерами Лаври входу до Мерлінової печери поза часом і простором. Саме звідти раптово зник торік головний оберег Альбіону – Меч Артура, а тоді так само несподівано повернувся.
Незважаючи на погане покриття дороги, що вела до резиденції "справжнього ленінця", Джеймс із Ільмою приїхали одними з перших – далася взнаки джентльменська звичка шпигуна Її Величності не запізнюватися. Ільма зупинила машину біля якоїсь сірої споруди, рясно всіяної слідами від куль. Ця приземкувата бетонна коробка зовсім не пасувала до нового паркану із червоної цегли, що оточував жовто-білий, вкритий зеленою металочерепицею будинок. Після вітань та формального знайомства господиня на Джеймсове питання про ту споруду пояснила, що її чоловік – Владілєн Полікарпович, облаштовуючи маєток, спеціально наказав залишити за його межами дот часів війни, аби сільські ветерани та інші посполиті мали змогу на День Перемоги покладати туди квіти у пам'ять про загиблих. Звісно, що то прямі фінансові втрати, бо дот перебуває на землі, що є приватною власністю комуніста, а кожен квадратний метр у Пущі-Озерній коштує як половина квартири, наприклад, у Прилуках.
Гостей почало більшати. Ільма крутилася на всі боки, намагаючись зав'язати знайомства з потрібними їй "джерелами інформації", а Джеймс нудився. Пихато-пикато-пузата політична бидлота була йому нецікавою, аби не сказати – огидною. Узявши келих вина, він вмостився в альтанці над ставком, де плавала, лаштуючись на ночівлю, зграйка декоративних качок, і нишком споглядав цю пасторальну картину. Лемент гостей, що забивав музику, виконувану струнним квартетом, сюди майже не долинав. Спускалися теплі сутінки.
На доріжці, що огинала став, з'явилося троє. Двох з них Джеймс знав з політичних телешоу та Інтернету – Григорій Стрийський та Вадим Бобрин, а от третього, точніше, третю... Сухенька жилава бабця у простому темно-коричневому брючному костюмі, із зачіскою, що нагадувала білий каракуль – пані Марта МакДрайв власною особою. Який усе ж таки тісний світ! Батько Джеймса визнає Марту за найталановитішу викрадачку технологічних секретів. Понт-старший, колись зіштовхувався із нею на вузькій шпигунській доріжці, десь у Гонконгу. Тоді вони якось розминулися, але батько нікому не радить опинятися на шляху в цієї сумирної з виду бабусі. І що ж її може цікавити в Україні?
Трійця тим часом зупинилася над берегом. Джеймс одним нечутним стрибком перескочив через огорожу альтанки, не забувши прихопити вже порожній келих, і причаївся під кущем барбарису.
- Чи можемо ми, пані Марто, сподіватися на отримання виду на проживання у США? – почув Джеймс притишений голос політолога Бобрина.
- Я не уповноважена давати таких гарантій, – відрубала жінка. – Панове, ми не потребуємо вашої допомоги у заволодінні технологіями Карпенка. Ваша активність у цьому напрямку, навпаки, може лише зашкодити. Вже шкодить, бо схоже, що Служба щось запідозрила. Чи не так, пане Бобрин?
- Що я тобі казав, Вадиме! – почувся злий шепіт Стрийського.
- Не сваріться, – гримнула Марта. – Вам теж знайдеться робота. Крім власне самих технологій, нам потрібні й ті, хто знає, як їх застосовувати – тобто розробник та інші живі носії інформації.
- Ви хочете викрасти Карпенка та вчених? – це знову Стрийський.
- Ні, не так примітивно, – у голосі Марти було чути неприховану зневагу. – Ми незабаром здобудемо експериментальну енергетичну установку й опис технології. Ви ж будете діяти за попередньо наміченим планом – докладете усіх зусиль, щоб переконати кожен своє начальство у тому, що життя Карпенка в Україні слід зробити нестерпним.
- Він буде змушений емігрувати, можливо, проситиме політичного притулку... – Бобрин.
- А технології та устаткування вже й так у вас. – Стрийський.
- Про політичний притулок – це думка слушна. Сподіваюся, що за нього він радо погодиться на співпрацю із "Дженерал Пауер", бо така співпраця буде єдиною можливістю завершити справу, задля якої він йде на такий ризик та видатки, – підбила підсумок Марта. – Ще ви також допоможете безпечно виїхати з країни вченим – авторам розробки. Ось тоді можете сподіватись на прихисток, де-небудь на теплих островах... Бермудських, наприклад. Прикинетеся дисидентами-правозахисниками, борцями з авторитаризмом та диктатурою. Вам це не вперше, пане Стрийський, хіба ні? Коли усе зробите добре, то опинитеся під захистом Держдепу. Це я вам обіцяю.
- Гаразд, гаразд, – за обох пргодився Стрийський.
- Маю сказати, я здивований, що вас, пані Марто, чільний комуняка запросив до себе на цю вечірку, – Бобрин, отримавши гарантії умов виїзду з України, намагався швидше перевести розмову на інше.
- Гадаєте, що лише ви розумієте, що скоро в Україні станеться чергова зміна режиму?... Ось і він вже мостить місточки. Ходімо, панове, бо наше усамітнення може бути поміченим і неправильно витлумаченим. Я тут бачила серед гостей одну скандальну журналістку... – Бабця першою почимчикувала до будинку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
