Чи стала Україна наддержавою?
Тридцять п'яту річницю з дня відновлення Незалежності Україна зустрічає в ситуації найбільшої загрози самому її існуванню. З 1991 року чисельність населення скоротилася майже вдвічі. Близько 20% території перебуває під окупацією рашистів. Економіка цілковито залежна від допомоги західних партнерів. Зима 26/27 років загрожує бути найважчою за всі 5 років війни. Ворог продовжує потужні обстріли всієї території, б'ючи по житловій, енергетичній, транспортній, медичній... інфраструктурах. Є імовірність перебоїв у постачанні харчів і питної води, в окремих регіонах.
Залишається проблемою ефективність, компетентність та сумлінність центральної та місцевих влад. Країну з неодмінною регулярністю струшують корупційні скандали.
Яка вже за цих обставин "наддержава"?
Проте! За ці 35 років Україна пройшла шлях від країни, яку часто сприймали лише як територію між росією та Європою, до держави, від якої безпосередньо залежить майбутня система безпеки на континенті і навіть у світі.
Україна сьогодні рятує від російської агресії Молдову, країни Балтії, Польщу. Більше того, опір українців рашистам унеможливив силове вирішення Китаєм "Тайванського питання". Українські військові зробили свій внесок у безпеку окремих країн Близького Сходу.
Росія сточила об Україну свій образ наддержави. Мрії путіна повернутися, завдяки цій війні, до клубу світових лідерів обернулися міжнародною ізоляцією, безповоротними людськими, економічними та людськими втратами.
Україні вдалося зупинити імперію, що позиціонувала себе однією з найпотужніших військових сил світу. Українці зробили це в умовах значно менших, ніж у агресора, ресурсів, спираючись на звитягу і професійність військових, самоорганізацію суспільства, сучасні, зокрема, власні технології та здатність наших збройних сил динамічно адаптовуватись до швидких змін умов бойових дій. Український сучасний досвід використання повітряних і морських дронів, цифрових систем управління та розподіленого виробництва озброєння вже впливає на те, як інші країни переглядають власні оборонні стратегії. У цьому розуміння Україна таки наддержава нового типу, бо від неї великою мірою залежить світова безпека.
Ця війна є черговим етапом розпаду Російської Імперії, реінкарнаціями якої був Радянський Союз і нинішня кривава, тоталітарна російська монархія.
Прагматичні військові і політичні експерти дедалі частіше наголошують на неможливості повернути військовою силою суверенітет України на всі території, окреслені державним кордоном, визнаним міжнародним співтовариством станом на 1991 рік. Справді це був би дуже важкий шлях, пов'язаний з неприйнятними людськими втратами та руйнуваннями. Однак росія вже розсипається внаслідок розв'язаної нею війни. Вона втрачає інфраструктурну зв'язність, людей, гроші, міжнародну підтримку. Навіть коли б бойові дії зупинилися сьогодні, зупинити розпад росії вже неможливо. Тому час думати про облаштування постросійського простору. Це завдання перед усім для нової об'єднаної Європи, а також США і цивілізованих країн Азії.
Повоєнне відновлення України буде міцно пов'язане з цим новим і дуже складним викликом повоєнного часу. Відновивши свою територіальну цілісність, Україні доведеться довго і важко реабілітувати свої, сплюндровані рашистами території та водночас посісти своє нове гідне місце в системі світової безпеки та у міжнародному розподілі праці. Вже зрозуміло, що це буде виробництво роботизованих систем і пристроїв безпеки та програмового забезпечення для них, виробництво ракет, участь у навчаннях особового складу збройних сил країн, які візьмуть на себе відповідальність за новий мирний світовий порядок. Україна залишиться світовою житницею і кузнею, але з високим рівнем переробки, експортуючи не сировину, а високотехнологічні вироби. В Україні є всі умови для виробництва та експорту медичних препаратів, будівельних матеріалів, надання високопрофесійних медичних і реабілітаційних послуг, розвитку туризму та рекреації.
Реалізація цих перспектив неможлива без кардинальної повоєнної переорганізації системи політичного управління в країні. Перед усім – викорінення родової суспільної вади – корупції, а також безвідповідальності цинізму і некомпетентності не лише наділених владою громадян, а й доволі широких суспільних верств.
У росії добре усвідомлюють, що її час спливає. Тому ближчі тижні і місяці будуть вкрай важкими. Мусимо вистояти.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
