Відновити культурний простір у будівлі кінотеатру "Кінопанорама"
"Кінопанорама" стала першим кінотеатром у київському середмісті, куди батьки взяли мене із собою на вечірній кіносеанс. Це було наприкінці літа 1973 року. Показували радянсько-кубинський фільм режисера Володимира Вайнштока "Вершник без голови", за романом Майна Ріда. Восьмирічного мене адміністратор не хотіла пустити на сеанс бо "нє положено" до 14 років. Вважалося, що "фільм жахів" погано вплине на дитячу психіку. Батькові якось вдалося переконати сувору тітку – я потрапив до зали. І перед усім був вражений її інтер'єром. З усіх київських кінотеатрів зала "Кінопанорами" вирізнялася якоюсь аж надмірною ошатністю, особливо декором стелі. З того часу цей кінотеатр став на довгі роки моїм улюбленим.
У старшій школі та в інституті я не пропускав майже жодної кінопрем'єри саме у "Кінопанорами", відкрив її для своїх шкільних і студентських компаній. Від нашого Зварювального факультету КПІ до входу в кінотеатр ходив трамвай, яким ми після або замість занять діставалися на сеанси.
У 90-ті роки, попри важкі часи, кінотеатр не лише вижив, а являв собою один знакових осередків культурного життя столиці. Це відбувалося завдяки професіоналізму та енергії його багаторічної директорки Тамари Іллівни Шулакової. При цьому "Кінопанорама" не отримувала жодної копійки бюджетних грошей – працювала на самоокупності. Кабінет Тамарм Шулакової на другому поверсі кінотеатру став місцем регулярних зустрічей митців, дипломатів, політиків. Саме там мені пощастило спілкуватися з Ніною Матвієнко, Юрієм Іллєнком, Іваном і Марічкою Драчами, Лесем Танюком, Іваном Марчуком, Юрієм Рибчинським, Віктором Шулаковим – чоловіком Тамари Іллівни, в різний час – головним режисером Молодого театру і Театру оперетти, прекрасним художником. Всіх цікавезних людей, які бували в гостях у Тамари Іллівни годі й намагатися перелічити.
З 2004 року кінотеатр очолила Наталія Соболєва. Це був час, коли у Києві активно розбудовувалися торгівельно-розважальні центри з багатозальними кінотеатрами, обладнаними за останнім словом техніки і дизайну. Однак "Кінопанорама" не зникла з культурної мапи міста. Н. Соболєвій вдалося перетворити кінотеатр на культурний простір, де кінопокази поєднувалися з театральними виставами, художніми та фотовиставками та іншими подіями, у яких з'явилося середовище завсідників та прихильників. Культурне життя тут не просто тривало, а вирувало. "Кінопанорама" стала культовим місцем для багатьох киян.
У 2008 році Київрада постановила кінотеатр продати. Новий власник певний час не змінював профіль роботи закладу, розуміючи престижність володіння ним. Проте у 2018 році вирішив припинити його роботу. Вже 8 років "Кінопанорама" являє собою просто порожню споруду, що поступово приходить у занепад, як і кінотеатри "Київ", "Україна", "Загреб"... та багато інших колись знакових осередків культурного життя Києва. Зрозуміло, що від міського голови, "культурних начальників" столиці та депутатів Київради годі чекати розуміння необхідності відновлення і розвитку культурного середовища столиці. Однак по війні, коли значення України у Європі і світі помітно зросте, неможливо буде зберігати настільки ганебний стан історично-культурного середовища міста, де ганебними виразками зяють Замок Річарда та інші споруди на Андріївському узвозі і Подолі – Гостинний двір перед усім, готелі "Санкт- Петербург" і "Лейпціг", вул.Боричев тік, ... чимало розвалених старовинних садиб та інших пам'яток по усьому місті.
До програми повоєнного відновлення України окремим пунктом має бути включено реабілітація, відновлення та розвиток культурного середовища Києва, починаючи з комплексного проектування і до поетапного втілення, куди одним з перших пунктів має бути включено відновлення культурного простору у "Кінопанорамі" на засадах державно-приватного партнерства. Ця локація має позитивний і тривалий досвід функціонування у такій ролі без жодної копійки коштів платників податків.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
