Врятувати київський Гостинний двір
Історія Гостинного двору у Києві сягає кінця ХVIII сторіччя, коли за проектом знаменитого архітектора Івана Григоровича-Барського на непарній частині нинішнього Хоривого провулку було зведено перші цегляні торгівельні ряди. Проіснували вони до 1808 року, коли на Подолі трапилася велика пожежа. Купці і міщани звернулися до магістрату з проханням відновити торгівлю на Контрактовій площі. Було вирішено спорудити нові торговельні ряди, які б вдовольняли потреби тогочасного бізнесу. Проектування доручили пітерському архітектору Луїджі Руска, який запропонував спорудити масштабну двоповерхову будівлю у стилі класицизму – каре з внутрішнім двором та шістьма воротами.
Катастрофічна пожежа 1811 року завадила реалізувати задум у повному обсязі. Встигли спорудити лише перший поверх, який у 1813 року накрили дахом. У 1823 – 1833 роках, за проектом архітектора споруду реконструювали. В такому вигляді вона функціонувала майже 150 років. З приходом соціалізму купецькі крамниці перетворили на радянські – торгівля тривала. Проте споруда потроху занепадала, перетворюючись на аварійну. З початком будівництва на Подолі метрополітену, постало питання про реконструкцію його старої частини, зокрема і реставрацію Гостинного двору з відновленням його торгівельно-побутових функцій. У 1979 році споруду включили до пам'яток архітектури, що охороняються Законом. При цьому уряд ухвалив рішення провести реконструкцію Гостинного двору, взявши за основу проект Л. Руска, тобто звести два поверхи, розмістивши там: крамниці, ательє, бари, перукарню, ремонтні майстерні тощо. Корисна площа будівлі мала становити 6490 кв. метрів.
Однак, після обстеження споруди, стало зрозуміло, що її стан не дозволяє провести реконструкцію. Тому старий Гостинний двір повністю розібрали і звели на її місці цілком нову споруду, зовнішній вигляд якої загалом відповідав проекту Л. Руска. Роботи закінчилися у 1986 році. Занепад радянської економіки не дозволив розмісти там установи торгівлі та побутового обслуговування. Новоділ віддали Інституту Укрпроектреставрація та під Науково-технічну бібліотеку архітектури та будівництва. Обидві установи належали Держбуду.
На початку 90-х деякі приміщення передали в оренду чи у користування магазинам, бару, Театру на Подолі, офісам комерційних фірм. Тоді ж на Гостинний двір поклали око підприємці, які пізніше злигалися з політико-кримінальним середовищем, відомим за жаргонним терміном "регіонали". У 2011 році Кабінет Міністрів, який очолював Микола Азаров, вилучив Гостинний двір з переліку пам'яток, що охороняється Законом. Наступного року Київрада, якою керував Леонід Черновецький, дала дозвіл на реконструкцію споруди під торговельний центр з облаштуванням паркінгу. Проект також передбачав надбудову третього поверху.
Кияни не дали здійснити ці плани. Почалася масштабна хвиля креативних протестів – альетнативний День Києва 26 травня 2012 року; лекції; концерти та інші масові акції. Протистояння тривало 9 місяців. В лютому 2013 року на горищі Гостинного двору сталася пожежа, у випадковість якої ніхто, звісно, не повірив. Влада регіоналів зрештою вдалася до брутальної сили – 18 лютого загін поліції спеціального призначення "Беркут" брутально побив учасників оборони Гостинного двору. Намаганням загарбати Гостинний двір було покладено край після перемоги Революції Гідності. У січні 2018 року понівечену споруду було передано до Фонду держмайна, а в травні 2021 Кабінет міністрів повернув йому статус пам'ятки національного значення, згодом передавши його до відання Міністерства культури, де було заплановано створення громадського культурного простору.
Однак, зрозуміло, що грошей на це у держави не знайшлося, як зазвичай. Мінкульт включив Гостинний двір до об'єктів заповідника "Софія Київська", який не має фінансової можливості, а ні як слід законсервувати споруду до кращих часів, а ні тим більше провести його реконструкцію.
Департамент охорони культурної спадщини КМДА, в особі його директора Марини Соловйової, давно пропонує передати Гостинний двір з державної до комунальної власності для реалізації коштом міста проекту організації там культурного простору. Гроші для цього у Києві знайдуть, бо міський бюджет завжди є профіцитним, що добре видно з численних клумб, плитки на тротуарах та інших опоряджувальних робіт, навіть під час війни. Перед усім можна буде виконати якісну консервацію споруди для припинення її подальшої руйнації, а після Перемоги включити весь архітектурно-культурний комплекс Контрактової площі до одного з проектних напрямків повоєнного відновлення України.
Контрактова замикає собою ряд культурних артерій столиці – Андріївський узвіз, вулиці Сагайдачного, Микільсько-Притиську, Костянтинівську, Покровську... По війні виникне великий попит, зумовлений посттравматичним станом суспільства на мистецько-культурні середовища і заходи, а також туристичні об'єкти. Контрактова як найприроднішим чином підходить для цього.
Звісно, є дуже багато питань до київської влади щодо якості організації міського середовища та інфраструктури, занедбаності та руйнації ряду об'єктів архітектурної і культурної спадщини, незалежно від форми власності, спотворення унікальних київських ландшафтів, раціональності та ефективності використання бюджетних коштів практично у всіх сферах муніципальної відповідальності. Проте є і позитивні приклади реалізованих разом з громадськістю проектів – Пейзажна алея, Володимирська гірка, парк Наталка, парк Муромець.
Може і Контрактовій площі разом із Гостинним двором поталанить...
PS
При підготовці блогу використано матеріали статті Олени Насірової "Історія знаменитого Гостинного двору на Контрактовій площі у Києві", від 21 грудня 2021 року. Хто цікавиться цією тематикою, неодмінно прочитайте. Статтю добре ілюстровано світлинами та документами. З цікавого спостереження: у статті наведено копію Рішення Київського міськвиконкому від 1973 року. Текст документу викладено українською мовою, але надруковано на друкарській машинці, де відсутній український шрифт. І це у міськвиконкомі столиці України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
