27 вересня 2018, 14:01

Міжнародне право і небезпека гібридного мислення

"... Нарешті, Путін хоче, щоб Захід остаточно визнав, що Москва розглядає колишні держави Радянського Союзу – за винятком країн Балтії – як частину московської сфери інтересів, в якій Кремль має право на вплив.

Німеччина, звичайно, не може офіційно визнати такий підхід, але був би сенс де-факто звернути більшу увагу на ці інтереси. Доля України показує, що для Заходу не має смислу продовжувати наполягати на своїх принципах, якщо він не може захистити їх від недобросовісної Росії. Берлін потребує Realpolitik, коли має справу з Москвою... ".

Ось так навесні цього року розмірковував один з найреспектабельніших німецьких часописів "Шпігель".

Чого більше у такому підході: відвертого цинізму, гібридного "прагматизму" чи примітивної безвідповідальності? Насправді, як мені здається, там є все. Питання лише в тому, чи є достатнім усвідомлення наслідків політики, що на цьому базується.

Можна довго сперечатися про те, чи існує "чиста" міжнародна політика. На мою думку, – ні, так само, як, власне, немає і "чистої" внутрішньої політики. З однієї простої причини. І ту, й іншу творять люди, більшість з яких є далекими від високих моральних принципів і стандартів. Чому складається так, – то вже інша історія.

Чи загрожує це світовому порядку? Моя відповідь "так", причому безпосередньо. Можуть заперечити – "так було завжди". Це правда. Але правдою є і те, що сьогодні загрози від такої ситуації є справді глобальними і можуть перерости у жахливу світову катастрофу. На жаль, на Заході це ще не всі розуміють. Або (з якихось причин) не хочуть розуміти.

Днями мав нагоду взяти участь у міжнародній конференції в одній із західних столиць, головним питанням якої були перспективи українсько- російських відносин. На тлі в цілому адекватного розуміння ситуації, яка склалася в світі через імперську політику Росії, деякі західні аналітики демонстрували справжні дива гібридного мислення.

Бурхливу реакцію викликали пропозиції одного з респектабельних західних учасників "фінляндизувати" Україну, відмовити їй у перспективах вступу до НАТО, змиритися з втратою Криму і тому подібні сентенції. Проблема, однак, не у кабінетному професорі. Звісно, за десятиліття свого панування кремлівський режим вигодував на Заході тисячі подібних "корисних ідіотів".

Проблема у тому, що такої ж чи майже такої ж думки дотримуються деякі західні політики і, що найбільш небезпечно, не тільки опозиційні. Згадаймо, наприклад, Прем'єр- міністра Угорщини, Віце- Прем'єр – міністра Італії, Президента Чехії. "Дипломатія танців" з агресором, яку так вправно продемонструвала нещодавно міністр закордонних справ Австрії, свідчить про глибоку кризу західних цінностей. Хоча саме вони, як ми знаємо, лягли в основу ліберальної демократії, яка, власне, і дала змогу Заходу утвердитися світовим лідером.

А сьогодні Москва використовує можливості цієї демократії для того, щоб успішно її нищити. При цьому лібералізму Заходу, здається, немає меж. Навіть зараз, коли всі червоні лінії Кремлем вже давно перейдено, там говорять про "стримування і...діалог". Як на мене, це майже суїцид – вести діалог з країною, яка грубо порушує міжнародне право, намагаючись при цьому розвалити єдність того ж самого Заходу. Але про можливі модальності такого "діалогу" трохи нижче.

Особливо наївно це виглядає в ключових міжнародних організаціях, як наприклад, ООН, ОБСЄ, Раді Європи. Через, з одного боку, неадекватну політику Росії, яка грубо порушує усі свої можливі статутні зобов'язання, а, з іншого, через небажання Заходу по-справжньому карати порушника (той самий "діалог"), згадані міжнародні структури, які визначили засади світопорядку після Другої світової війни, виявилися сьогодні абсолютно безпорадними і недієвими.

Рада Безпеки ООН паралізована і не може засудити агресора, бо Росія має там право вето. ОБСЄ не може закликати до відповідальності країну – агресора, бо там діє той самий принцип, тільки у вигляді консенсусу. У Раді Європи, замість посилити покарання Росії і зробити цей випадок показовим, роблять все, щоб Москва повернулася до її Парламентської Асамблеї, не виконавши жодної з вимог самої Асамблеї. Недавні погрози з боку високопосадовців США на адресу Міжнародного кримінального суду теж не додають оптимізму.

Так як же бути тоді з одним із основоположних постулатів західної демократії – верховенством права – і не менш важливими принципами міжнародного права, які мають забезпечити людству мирне існування?

Ці, і не лише ці питання змушують знову і знову замислюватися над шляхами виходу із ситуації, яка склалася. Але для цього, на мою думку, потрібно щонайменше кілька передумов.

Слід, насамперед, відмовитися від гібридного мислення, яке заважає біле бачити білим, а чорне – чорним. Це дасть можливість швидко розібратися, що є загрозою і як з нею боротися. Захід не почув, що сказав президент Росії у Мюнхені у 2007 році, і отримав війну Росії проти Грузії в 2008 р. та війну проти України у 2014 р.

Цікаво, чи прочитає цього разу колективний Захід те, що було доручено озвучити одній з "говорящих голов" Кремля. Маю на увазі В.Суркова та його статтю "Одиночество полукровки. 14+".

Шановні західні лідери! Прошу прочитати її двічі та перечитувати знову і знову перед тим, як вам доведеться спілкуватися з "високими" представниками Кремля, але особливо ось цей пасаж: " (Россия)... без сомнения, будет, ... воевать (война ведь тоже способ общения), ... вызывать страх и ненависть (виділено мною, – авт.,В.О.), любопытство, симпатию, восхищение...".

Маю до наших західних партнерів просте запитання: чи зрадіють вони, коли Росія запропонує їм поспілкуватися з нею у формі війни? Це ж теж форма спілкування!

А як відреагує Захід, коли "ввічливі зелені чоловічки" бурятсько- удмурдсько – та ще якогось походження захоплять, скажімо, Нарву? Хоча, як ми всі розуміємо, - питання не в Нарві. Вірніше, не стільки в Нарві. Питання в тому, чи здатний Захід захищати свою демократію та принципи, на яких вона базується.

Моя відповідь: скоріш "ні", ніж "так". Спитаєте, чому?

Тут я підхожу до другої передумови. Демократичному світу знову конче потрібні нові Рейган, Тетчер, де Голль та інші політики такого ж масштабу. Світу потрібна нова генерація лідерів, вільних від "корисного ідіотизму" Кремля і здатних до стратегічного мислення.

Сьогодні їх практично немає. І у цьому – наша спільна трагедія. Цінності замінили цінами. Хоча й ті, хто дотримується таких підходів, розуміють, що світопорядок, у якому немає порядку, нікому насправді не потрібен. Парадокс, однак, полягає у тому, що вони або не хочуть, або не можуть зробити з цього правильних висновків.

Чи можуть вважатися реалістичними пропозиції Франції про самообмеження постійних членів Ради Безпеки ООН, коли мають місце "масові злодіяння"? Росія вчергове продемонструвала їх повною мірою на Донбасі. Чи "самообмежуватиме" вона себе після цього в РБ ООН?

Чи доживемо ми до реалізації вже роками обговорюваної в ОБСЄ формули "консенсус мінус один", якщо Росія категорично проти?

Чи зможемо ми захистити права людини, якщо Росія купує їх оптом і вроздріб всього лише за 33 млн. євро свого внеску до Ради Європи?

На жаль, ми є свідками нездатності міжнародних структур, які несуть особливу відповідальність за збереження міжнародного миру і безпеки, розв'язати політико-дипломатичними методами те, що можна сміливо назвати кризою міжнародного права.

Що залишається? Як не дивно, діалог з агресором будь-якого штибу, але не з умовляннями та стурбованостями, а З ПОЗИЦІЇ СИЛИ. Чи може об'єднаний Захід показати Росії її місце? Ще й як!

Але для цього потрібна політична воля. Це третя і, мабуть, найголовніша передумова подолання кризи сучасного міжнародного права. Росію, як колись Німеччину, слід примусити до миру. Не військовими, а економічними інструментами. Насправді, це не так і важко.

Ось кілька промовистих фактів. ВВП на душу населення в Росії менше, ніж у маленькій Португалії. За останні роки частка Росії в глобальних фінансах скоротилася з 1% до 0,4%.

Росія – це унікальна офшоризована економіка. За 25 років вона стала країною чистого вивезення приватного капіталу. За цей час пішли "начисто" приблизно 800 млрд. дол. США. Дехто називає цифру в 1 трлн. дол. США.

Це – імпортозалежна економіка з ключових для неї напрямків. Залежність Росії від імпорту обладнання та інструментів складає 70% – 90%. З окремих позицій – 100%.

Економіка Росії є сировинною. Тобто вона орієнтована на видобуток сировини. 75% доходів Росії залежать від газу, нафти, лісу та інших природніх ресурсів.

"...потрібно пам'ятати, що російська економіка, по суті, є похідною функцією від попиту і світових цін на сировину..., ми ситі, поки ми живемо біля крану, з якого крапає нафта, біля газопроводів, біля металопрокатного стану, біля вугільних розробок, на лісоповалі – коротше, біля всього, що йде на вивіз...", – такі цифри і думки виклав нещодавно у своїй статті Яків Міркін, завідуючий відділом міжнародних ринків капіталу Інституту світової економіки і міжнародних відносин Російської академії наук.

Гадаю, зрозуміло, чому він не згадав, що російська економіка є однією з найкорумпованіших у світі.

Тобто, підсумовуючи, йдеться про "колоса", але на глиняних ногах.

Хіба потужний Захід не може поставити цю країну на коліна і змусити повернутися до адекватної поведінки на міжнародній арені?

Отже, перед нами два шляхи.

Перший я б назвав егоїстично-псевдоліберальним. Це – коли "танцювальна дипломатія" з агресором продовжуватиметься, надихаючи його на ще більші злочини. Адже усім і давно відомо: непокараний злочин – це запрошення до наступного. Росія справедливість дії цього закону неодноразово підтверджувала. Такий шлях зручний для західних "лібералів", бо дає змогу погратися в "миролюбність", "необхідність діалогу", "інклюзивність", "врахування інтересів іншої сторони" та інше політичне словоблуддя для прикриття своєї нездатності приймати необхідні політичні рішення за умов хоча і неоголошеної, але дуже реальної гібридної (і гарячої) війни Росії проти Заходу, України та Грузії.

Цей підхід матиме своїм об'єктивним наслідком остаточне руйнування системи сучасного міжнародного права, тобто, підрив підвалин міжнародної безпеки, повернення до сфер впливу і... спілкування у формі війни. І нехай ніхто потім не каже, що його не попереджали.

Є, однак, і інший варіант розвитку подій. Це, коли країна- агресор, країна- порушник прав людини не лише піддається міжнародному остракізму, але й несе повну відповідальність за скоєні злочини. Така країна має неодмінно бути покараною. Історія знає численні приклади, причому й відносно недавні.

Такий підхід передбачає політичну волю, елементарну порядність політичної еліти, здатність до мислення категоріями стратегічного плану, а не примітивно – егоїстичного, коли "гроші вирішують все".

Від вибору правильного шляху залежить без перебільшення майбутнє нашої цивілізації, бо ядерної катастрофи, бодай, навіть, локальної, людство просто не переживе.

Повна версія статті опублікована на сайті "Політика і Культура".

powered by lun.ua

Розпад Росії: загроза чи шанс? (3)

6. Чи може Росія стати демократією? "...Российской власти, на мой взгляд, достался просто-таки идеальный народ, которым она еще долго будет успешно пользоваться...

Розпад Росії: загроза чи шанс? (2)

4. Економічна безвихідь "Это не цены высокие, это мы нищие, г-н Президент" https://echo.msk.ru/blog/amountain/2756042-echo/ Політичні перспективи Росії безпосередньо залежать від її економічного здоров'я...

Розпад Росії: загроза чи шанс?

Росія – це "нечто страшное, смешное и стыдное" Д.Биков, російський письменник https://echo.msk.ru/blog/bykov_d/2761932-echo/ Розвиток Росії впродовж останніх двох десятиліть мав своїм наслідком появу низки явищ, що призвели до масштабних змін як у внутрішньополітичній ситуації країни, так і її становища на міжнародній арені...

Правда і відповідальність

Друга світова залишила глибокі шрами в історії багатьох народів світу. Особливо тих, хто зазнав безпосередньої агресії з боку нацистської Німеччини...

Чому Росія ніколи не відбудеться?

Відразу чую голоси опонентів: " Як це не відбудеться?! Вже відбулася! Могутня і велика держава...". Причому говорять не тільки у них, але, на жаль, і у нас...

STATEMENT ON THE 12 STEPS fOR A "PEACEFUL SETTLEMENT" FOR UKRAINE

This year's Munich Security Conference, among other things, unfortunately, will be remembered for the scandalous statement: "12 Steps for Greater Security for Ukraine and the Euro-Atlantic Region", which was jointly prepared by several think tanks in Europe in cooperation with the Russian Council on Foreign Affairs...