Вікно можливостей для закінчення війни
Протягом останнього року російське керівництво наполегливо переконувало світ, що його армія володіє ініціативою і перевагою. Кульмінацією стала зустріч в Анкоріджі, де Путін пообіцяв Трампові взяти Донбас за кілька місяців. Так народився "дух Анкоріджа" – настрій, який жоден серйозний дослідник не описав, але на який посилалися ледь не всі російські спікери. Це був не аналіз, а самонавіювання, розраховане насамперед на американського співрозмовника.
Реальність на полі бою виявилася іншою. Сили оборони України застосували нову тактику. Розвиток ракетних і дронових програм відкрив можливості для глибоких ударів углиб російської території – цілями стали нафтопереробка та військові заводи, тобто інфраструктура, що живить армію і наповнює бюджет агресора. Другим елементом стали удари середньої дальності та логістична блокада в широкій смузі вздовж фронту. Особливого значення набула ізоляція Криму, який Москва перетворила на символ свого загарбання і який дедалі частіше виявляється відрізаним від постачання.
На цьому тлі Президент Зеленський звернувся з листом до Путіна, де виклав свій новий план: повне і всеосяжне перемир'я по лінії зіткнення, а вже під час перемир'я – проведення переговорів. Принципова новація саме в послідовності: спершу зупинка вогню, потім деталі. Не менш важливо, що план вдалося узгодити з партнерами – його підтримали Сполучене Королівство, Франція та Німеччина.
Підсумки саміту G7, що відбувся тиждень тому, для України виявилися переважно позитивними. Європейці скоординовано довели до Трампа кілька меседжів. Від часу зустрічі на Алясці ситуація на фронті змінилася: Донбасу російська армія не захопила, натомість Україна проводить ефективні дронові й ракетні кампанії. Російські штаби прикрашають звіти для політичного керівництва, тож є підстави підозрювати неадекватну оцінку обстановки в самому Кремлі. Всеосяжне перемир'я по лінії зіткнення – реалістичний план, тоді як угоду з десятків пунктів можна обговорювати згодом, але вже після припинення вогню. Вимоги РФ щодо втручання у внутрішню і зовнішню політику України не мають шансів на реалізацію. А переконати Москву здатне лише посилення санкцій, постачання достатньої кількості систем ППО та надійні гарантії фінансової допомоги.
Ці меседжі підкріплені конкретикою. Україна отримала від ЄС фінансовий пакет на два роки, а тепер в Анкарі, на саміті НАТО, має отримати чіткий графік військової допомоги. У самій Росії наростає соціальна напруга на тлі бензинової кризи: населення бачить, що влада не гарантує безпеки, а розв'язана Кремлем війна повернулася до російських міст. Логіка підказує, що Кремль мусить погодитися на зупинку війни по лінії зіткнення.
Проте в Москві розглядають і сценарії ескалації. Один із них – спроба втягнути у війну Білорусь. Україна цей хід упередила: Лукашенко добу провів на Валдаї, на зустрічі з Путіним, а напередодні Президент Зеленський натякнув, що передав "друзям Путіна" план закінчення війни, включно із зустріччю керівників держав. Російське керівництво залишається на розвилці – ескалація чи компромісний мир. Сценарій ескалації несе ризики і для внутрішньої стабільності РФ, і для ставлення її союзників та навіть нейтральних країн.
Показовим є й китайський сигнал. Після Москви Лукашенко полетів до Пекіна, і за підсумками візиту Китай заявив, що гарантує суверенітет Білорусі, тобто не дозволяє втягнути цю країну у війну. Водночас Пекін дає зрозуміти, що готовий долучитися до мирного процесу. У Китаю свої інтереси і свої питання до США, але якщо він підтримає український план перемир'я по лінії фронту, Росія буде змушена його прийняти, хоча і вимагатиме поступок – зняття санкцій чи обіцянок не брати Україну до НАТО.
Тверезий погляд не дозволяє розслаблятися. Найближчим часом, на жаль, варто очікувати нових масованих обстрілів, інформаційних атак і спроб наступу на фронті – це звичний почерк Кремля, який торгується силою до останньої хвилини. Але саме в цьому й полягає завдання української дипломатії: створити такі умови, за яких погодження на український план стане для Росії єдиним розумним виходом. Вікно можливостей відчинилося. Тепер усе вирішить наполегливість, з якою Україна та її партнери це вікно утримуватимуть відчиненим.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
