Не стріляйте в кредитування. Хто насправді заплатить за 50% податок на банки

Коли в Україні заходить мова про прибутки банків, суспільна реакція часто буває передбачуваною.

Банки заробляють багато? Значить, нехай платять більше податків.

На перший погляд це виглядає логічно. Особливо під час війни, коли кожна гривня потрібна армії, коли країна живе в умовах величезного бюджетного дефіциту, а держава змушена шукати додаткові джерела фінансування оборони.

Саме тому останнім часом активно обговорюється ідея продовження для банків підвищеної ставки податку на прибуток у розмірі 50% і на 2027 рік.

Дискусія емоційна. Але проблема в тому, що економіка не любить емоцій. Вона любить наслідки.

І якщо ми хочемо ухвалювати правильні рішення для України, потрібно чесно відповісти на запитання: хто насправді заплатить цей податок?

Банки?

Чи все-таки українська економіка?

Банки не друкують гроші

Почнемо з простого.

У суспільстві часто існує уявлення, що прибуток банку – це гроші, які просто осідають у кишенях акціонерів.

Іноді таке враження справді може виникати, коли ми бачимо багатомільярдні фінансові результати окремих установ.

Але банківська система працює інакше.

Прибуток банку – це не тільки дивіденди.

Це капітал.

Це резерв стійкості.

Це можливість видавати нові кредити.

Це ресурс, який дозволяє фінансувати бізнес, громади, підприємства, інвестиційні проєкти та відновлення країни.

Коли держава додатково вилучає значну частину цього ресурсу через підвищене оподаткування, вона вилучає не тільки прибуток. Вона вилучає майбутню кредитну спроможність системи.

І саме тут починається головна проблема.

Бо сьогодні Україна перебуває в унікальній ситуації.

З одного боку, ми воюємо.

З іншого боку, ми вже почали відновлюватися.

Ми одночасно будуємо фортифікації, ремонтуємо енергетику, запускаємо нові виробництва, створюємо оборонні підприємства, фінансуємо ветеранські програми та готуємося до повернення сотень тисяч військових у цивільне життя.

Для всього цього потрібні гроші.

І не грантові.

Не благодійні.

А ринкові.

Найбільший дефіцит України – не гроші

Найбільший дефіцит України сьогодні – це не гроші.

Найбільший дефіцит – це доступ до капіталу.

Я щодня бачу це як керівник Асоціації підприємців-ветеранів України.

До нас звертаються ветерани.

Люди мають ідеї.

Мають мотивацію.

Мають досвід управління.

Мають готовність працювати.

Але не мають доступу до фінансування.

Грантові програми допомагають.

Державні програми допомагають.

Партнерські проєкти допомагають.

Але цього недостатньо.

Жодна грантова програма не здатна профінансувати економічне повернення сотень тисяч ветеранів.

Жоден державний фонд не зможе замінити повноцінну фінансову систему.

Жоден міжнародний донор не буде фінансувати українську економіку вічно.

Рано чи пізно країна повинна буде навчитися відновлюватися власним коштом.

І саме тут ключову роль мають відігравати банки.

Ветеранська економіка потребує кредитування

Останніми роками ми багато говоримо про ветеранську економіку.

І правильно робимо.

Бо після війни Україна стане країною ветеранів.

Не символічно.

Буквально.

Сотні тисяч людей повернуться з фронту.

Хтось відкриє власний бізнес.

Хтось піде працювати у виробництво.

Хтось створить нову компанію.

Хтось буде інвестувати.

Хтось запускатиме технологічні проєкти.

Але майже кожному з них буде потрібен капітал.

Саме тому ми створювали перший ветеранський фінансовий сервіс FinStream.

Саме тому сьогодні формується ветеранська фінансова інфраструктура.

Саме тому ми працюємо над створенням ветеранських інвестиційних інструментів та механізмів залучення коштів для ветеранського бізнесу.

І тут виникає дуже важливе питання.

Якщо банки втрачатимуть можливість нарощувати кредитний ресурс, звідки братиметься фінансування для таких проєктів?

Держава не повинна вибирати між бюджетом і розвитком

Ніхто не сперечається з тим, що державі потрібні доходи.

Ніхто не сперечається з тим, що оборона має фінансуватися без компромісів.

Але сильна державна політика полягає не в тому, щоб вилучити максимум грошей сьогодні.

Сильна державна політика полягає в тому, щоб створити механізм, який забезпечить зростання завтра.

Бо можна забрати додаткові мільярди зараз.

А можна створити умови, за яких економіка принесе значно більше протягом наступних років.

Особливо коли країна входить у фазу відбудови.

І саме тому дискусія про 50% податок на банки не є дискусією про банки.

Це дискусія про кредитування.

Про інвестиції.

Про розвиток.

Про майбутнє економіки.

Куди можуть піти ці гроші

І тут я хотів би запропонувати інший підхід.

Замість того щоб просто вилучати ресурс із банківської системи, держава могла б створити механізми його цільового спрямування.

Наприклад:

• на фінансування ветеранських фінансових сервісів;

• на підтримку ветеранських компаній;

• на кредитування малого та середнього бізнесу ветеранів;

• на інвестиційні фонди розвитку ветеранського підприємництва;

• на програми реінтеграції військових у цивільну економіку;

• на проєкти відновлення громад, де працюють ветерани.

Тоді кожна гривня працювала б двічі.

Перший раз – як фінансовий ресурс.

Другий раз – як економічне зростання.

Це набагато ефективніше, ніж просто забрати гроші і розчинити їх у загальному бюджетному потоці.

Бо країна сьогодні потребує не тільки видатків.

Країна потребує інвестицій.

Після війни виграють не ті, хто більше оподаткував

Україна зараз стоїть перед вибором.

Ми можемо будувати економіку постійного вилучення ресурсів.

А можемо будувати економіку розвитку.

Можемо розглядати банки як джерело додаткового фіскального навантаження.

А можемо розглядати їх як партнерів у відновленні країни.

Можемо говорити про підтримку ветеранів на конференціях і форумах.

А можемо створювати фінансові механізми, які реально дадуть ветеранам доступ до капіталу.

Я переконаний, що другий шлях правильний.

Бо після війни переможуть не ті держави, які змогли зібрати більше податків.

Переможуть ті держави, які змогли перетворити свою фінансову систему на двигун розвитку.

Сьогодні Україні потрібні не тільки податки.

Україні потрібні кредити.

Потрібні інвестиції.

Потрібні нові підприємства.

Потрібні робочі місця.

Потрібні ветеранські компанії.

Потрібні ветеранські фінансові установи.

Потрібні механізми залучення капіталу для людей, які вже заплатили за право України на майбутнє власним здоров'ям, а часто і власною кров'ю.

Тому питання не в тому, чи повинні банки платити податки.

Безумовно, повинні.

Питання в іншому.

Чи не ризикуємо ми сьогодні, в гонитві за короткостроковим фіскальним ефектом, вистрілити в одну з небагатьох систем, яка здатна профінансувати економічне відновлення України завтра?

І якщо відповідь на це питання хоча б частково позитивна, тоді нам потрібна не чергова податкова кампанія.

Нам потрібна стратегія.

Стратегія розвитку українського капіталу.

Стратегія розвитку кредитування.

Стратегія розвитку ветеранської економіки.

І стратегія перемоги не тільки на фронті, а й в економіці.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.