Ветерани мають бути не тільки героями війни. Вони мають стати інвесторами, підприємцями і співвласниками відновлення України

Україна сьогодні воює не тільки за територію. Ми воюємо за право мати майбутнє. А майбутнє країни після великої війни неможливе без сильного бізнесу, сильного ринку капіталів, сильних фінансових інституцій і мільйонів людей, які повернуться з фронту не в статусі прохачів, а в статусі повноцінних учасників економіки.

Саме тому я хочу говорити про фондовий ринок, інститути спільного інвестування, компанії з управління активами, небанківські фінансові установи, корпоративні інвестиційні фонди, оцінку активів, аудит, дебіторську заборгованість і регуляторні правила.

Комусь може здатися, що це надто технічна тема. Що ветеранам зараз не до цього. Що ветеранська політика – це про пільги, реабілітацію, психологічну допомогу, протези, гранти і працевлаштування. Так, усе це потрібно. Але якщо ми зупинимося тільки на цьому, ми програємо велику стратегічну битву за роль ветеранів у майбутній Україні.

Бо ветеран – це не тільки людина, якій держава має допомогти. Ветеран – це людина, яка має отримати інструменти, щоб будувати. Інвестувати. Створювати бізнес. Залучати капітал. Входити в партнерства. Керувати активами. Бути не об'єктом соціальної політики, а суб'єктом економічного розвитку.

Саме так ми дивимося на це в Асоціації підприємців-ветеранів України. Саме так на це дивиться перший ветеранський фінансовий сервіс FinStream. Саме так має дивитися держава, якщо вона справді хоче, щоб мільйони людей з бойовим досвідом повернулися в цивільне життя не з відчуттям викинутості, а з відчуттям сили, гідності і можливості.

Ветеранська економіка потребує нормального ринку капіталів

Я багато років говорю про ветеранське підприємництво. І чим глибше ми занурюємося в цю тему, тим очевидніше стає: грантів буде замало. Благодійності буде замало. Державних програм буде замало. Банківського кредиту в класичному вигляді буде замало. Якщо ми хочемо справді масштабувати ветеранський бізнес, нам потрібен ринок капіталів.

Потрібні інструменти, через які ветерани, ветеранські компанії, ветеранські фінансові установи та ветеранські інститути спільного інвестування зможуть залучати кошти чесно, прозоро, ринково і передбачувано.

Потрібні корпоративні інвестиційні фонди, які можуть акумулювати ресурс для фінансування ветеранського бізнесу. Потрібні компанії з управління активами, які працюють у зрозумілих правилах. Потрібні небанківські фінансові установи, які можуть не тільки видавати кредити, а й залучати довгий капітал. Потрібні банки, які можуть інвестувати в інструменти ринку капіталів без регуляторного покарання за сам факт того, що вони підтримують реальний сектор.

Потрібні правила, які не душать ринок паперовими вимогами, а створюють прозорість і відповідальність.

Тому сьогодні ветеранська бізнес-спільнота має повне право говорити про регулювання фондового ринку. Ми не сторонні спостерігачі. Ми активні учасники цього ринку. Ми будуємо фінансові сервіси. Ми створюємо інвестиційні інструменти. Ми працюємо з підприємцями. Ми розуміємо, що доступ до капіталу – це питання не комфорту, а виживання і розвитку.

Для ветерана, який повертається з війни, фондовий ринок має бути не чужою мовою, а нормальним середовищем можливостей. Він має мати право інвестувати. Має право залучати інвестиції. Має право користуватися інструментами спільного інвестування. Має право бути учасником фінансового ринку так само ефективно, зручно і комфортно, як будь-який громадянин європейської країни.

І саме тому ми підтримуємо законодавчі та регуляторні ініціативи, спрямовані на очищення, спрощення і нормалізацію правил роботи інститутів спільного інвестування, компаній з управління активами та ширшого ринку капіталів.

Перше. Оцінка активів під час війни має бути чесною, але не корупційною пасткою

Одна з проблем, про яку сьогодні говорить ринок, – це додаткова переоцінка активів під час воєнного стану та обов'язкова рецензія Фонду державного майна України.

Йдеться про рішення N16/21/1357/К03 від 1 листопада 2024 року. За його логікою компанії з управління активами мають проводити додаткові оцінки активів і отримувати на них рецензію у ФДМУ.

На перший погляд, ідея зрозуміла. Воєнний стан, нестабільність, ризики, зміна вартості активів. Держава хоче забезпечити справедливість оцінки. І це правильна мета. Бо інвестори мають розуміти реальну вартість активів. Фонди не мають малювати красиві цифри. Ринок не має будуватися на ілюзіях.

Але правильна мета не завжди означає правильний механізм.

Коли на ринок накладають зайву бюрократичну процедуру, обов'язкову рецензію і додаткові витрати, результат може бути протилежним. Замість прозорості ми отримуємо подорожчання адміністрування. Замість захисту інвестора – зростання паперової роботи. Замість відповідальності оцінювачів – перекладання відповідальності на компанії з управління активами. Замість ринкової логіки – ризик неформального впливу, коли хтось починає "рекомендувати" або "просувати" окремих оцінювачів.

Це небезпечно.

Особливо для ветеранських інститутів спільного інвестування, які тільки формуються і не мають запасу міцності великих старих фінансових груп. Кожна зайва вимога – це гроші. Кожна зайва процедура – це час. Кожен корупційний ризик – це удар по довірі інвестора.

Наша позиція проста: справедлива оцінка потрібна. Але методологію треба виправити. Відповідальність за оцінку має лежати на професійному оцінювачі, а не перекладатися на КУА. Обов'язкова рецензія ФДМУ не має перетворюватися на додатковий адміністративний фільтр. Держава має контролювати доброчесність, але не створювати нові вузькі горлечка для ринку.

Ветеранський фонд або ветеранська КУА не мають витрачати сили на проходження зайвих бюрократичних квестів. Вони мають залучати капітал і направляти його в бізнес, робочі місця, кредитування, інвестиції, виробництво, реабілітаційну інфраструктуру і відновлення.

Друге. Дебіторську заборгованість не можна автоматично обнуляти

Наступна проблема – правило, за яким дебіторська заборгованість, прострочена понад 90 днів, у вартості чистих активів ІСІ фактично уцінюється в нуль.

Йдеться про Положення про порядок визначення вартості чистих активів інститутів спільного інвестування, затверджене рішенням N1336 від 30 липня 2013 року.

Логіка регулятора зрозуміла: якщо борг прострочено, треба бути обережним. Не можна показувати актив як повноцінний, якщо є ризик неповернення. Але автоматичне обнулення – це грубий інструмент, який часто шкодить більше, ніж допомагає.

У реальному житті прострочення понад 90 днів не завжди означає, що актив нічого не вартий. Особливо в умовах війни. Бізнес може затримати платіж через зруйновану логістику, обстріли, мобілізацію працівників, втрату ринку, затримку бюджетного фінансування, судовий процес або реструктуризацію. Але це не означає, що борг неможливо стягнути або що його економічна вартість дорівнює нулю.

Автоматичне обнулення створює викривлення. Фонд змушений вести фактично подвійний облік: один – за економічною сутністю і МСФЗ, інший – за регуляторною вимогою. Вартість чистих активів падає різко і штучно. Інвестори бачать занижений результат. Управитель отримує перекошену картину. Ринок втрачає довіру.

Для ветеранських фінансових структур це особливо важливо. Якщо фонд або фінансова компанія фінансує малий і середній бізнес, зокрема ветеранський, робота з дебіторською заборгованістю є частиною нормального кредитного циклу. Є забезпечення. Є реструктуризації. Є часткове погашення. Є судове стягнення. Є економічна оцінка очікуваних кредитних збитків. Саме для цього існують МСФЗ.

Тому пропозиція ринку є логічною: скасувати механічне обнулення і оцінювати таку заборгованість за правилами міжнародних стандартів фінансової звітності.

Це не означає приховувати проблеми. Це означає показувати їх професійно. Не політично. Не механічно. Не карально. А економічно обґрунтовано.

Бо інвестор має бачити правду. Але правда – це не завжди нуль.

Третє. Аудит має підвищувати довіру, а не вбивати економіку фондів

Ще одна проблема – обов'язковий звіт з надання впевненості як частина аудиторського звіту відповідно до рішення N555 від 22 липня 2021 року в новій редакції.

Знову ж таки, мета правильна: більше прозорості, більше довіри, більше якості звітності. Але коли додатковий звіт стає обов'язковим елементом і для річної, і для проміжної звітності, а вимоги до його змісту суттєво зростають, аудит різко дорожчає.

Для великого гравця це неприємно. Для малого або нового інституту спільного інвестування – це може бути критично. Для ветеранського фінансового інструменту, який тільки будує репутацію і збирає перший капітал, це може означати, що значна частина ресурсу піде не на фінансування бізнесу, а на оплату надмірно складних процедур.

Ми не проти аудиту. Навпаки. Ветеранські фінансові інституції мають бути прозорими. Бо ми працюємо з довірою. Ми працюємо з коштами інвесторів. Ми працюємо з репутацією ветеранської спільноти. Ми не маємо права на "сіру зону".

Але прозорість не повинна перетворюватися на непропорційний фінансовий тягар. Регулювання має бути ризик-орієнтованим. Там, де є складні операції, підвищені ризики, велика кількість інвесторів або значний обсяг активів, вимоги можуть бути вищими. Але робити максимальну модель обов'язковою для всіх – це помилка.

Тому ми підтримуємо пропозицію обмежити обов'язкове застосування звіту з надання впевненості і не робити його автоматичною частиною кожного аудиторського висновку. Ринок потребує якісного аудиту, а не аудиторського фіскального податку на розвиток.

Четверте. Ринок не може жити за листами, які не є офіційними роз'ясненнями

Окремий біль – непослідовність позиції регулятора щодо активів ІСІ, дозволених угод і розрахунків.

У різних листах Комісія може по-різному відповідати на ті самі або дуже схожі питання. Але листи не є офіційними нормативними роз'ясненнями. В результаті їх читають КУА, аудитори, юристи, перевіряючі, депозитарні установи – і кожен може бачити там різний сенс.

Для ринку це токсично.

Бо фінансовий ринок живе не тільки законом, а й передбачуваністю. Якщо учасник ринку не може зрозуміти, що дозволено, що заборонено, як правильно кваліфікувати актив, як проводити розрахунок, як показувати операцію, він або не робить нічого, або бере на себе надмірний регуляторний ризик.

У нормальній системі має бути офіційне роз'яснення з проблемних питань. Чітке. Публічне. Узгоджене. Таке, на яке КУА може спиратися без страху, що завтра під час перевірки інший департамент скаже: "Ми це бачимо інакше".

Для ветеранського сектору це критично. Ми не можемо будувати нові фінансові інституції в тумані. Ми не можемо залучати інвесторів і одночасно пояснювати їм, що правила можуть залежати від того, хто і як прочитав неофіційний лист. Ми не можемо формувати культуру інвестування, якщо сам ринок не отримує стабільних правил гри.

Тому офіційні роз'яснення НКЦПФР з проблемних питань активів ІСІ – це не бюрократична дрібниця. Це основа довіри.

Банки мають стати союзниками ринку капіталів, а не стояти осторонь

Є ще один важливий вимір цієї дискусії. Ветеранські інститути спільного інвестування і ветеранські небанківські фінансові установи мають отримати можливість залучати кошти від банків і банківських установ у нормальній, зрозумілій і економічно виправданій моделі.

Сьогодні українська фінансова система історично банкоцентрична. Основний капітал – у банках. Основна ліквідність – у банках. Основна інституційна спроможність – у банках. Але якщо банки регуляторно стимулюються вкладати ресурс переважно в ОВДП, а будь-який інший інструмент для них стає надто дорогим за капіталом, то ринок капіталів не розвиватиметься.

Для України це стратегічна проблема.

Після війни нам потрібні не тільки державні запозичення. Нам потрібні муніципальні облігації для відновлення громад. Потрібні корпоративні облігації для бізнесу. Потрібні інвестиційні фонди. Потрібні акції. Потрібні інструменти, через які банки, фонди, бізнес і громадяни можуть разом фінансувати відновлення країни.

І тут ветеранський сектор може стати одним із драйверів.

Уявімо просту модель: банк не готовий напряму кредитувати сотні малих ветеранських бізнесів, бо для нього це операційно складно. Але банк може надати ресурс професійній ветеранській фінансовій установі або інвестувати в інструмент ветеранського фонду, який має експертизу, розуміє цю аудиторію, супроводжує позичальників і бере на себе значну частину операційної роботи. Це не благодійність. Це фінансова інфраструктура.

Саме так може працювати перший ветеранський фінансовий сервіс FinStream. Саме так можуть працювати ветеранські корпоративні інвестиційні фонди. Саме так може формуватися нова архітектура доступу ветеранів до капіталу.

Але для цього правила мають не блокувати, а відкривати можливості.

Якщо регуляторні вимоги до банків щодо інструментів капіталу, корпоративних інструментів або інших активів будуть жорсткішими, ніж у ЄС, ми самі собі прострелимо ногу. Якщо вартість участі банку в таких інструментах буде регуляторно завищена, банки просто не підуть у цей сегмент. А без банківського ресурсу ринок капіталів залишиться красивою презентацією, а не реальною машиною фінансування.

Тому підтримка змін у регулюванні ІСІ, КУА і ширшого ринку капіталів – це не вузький інтерес фінансистів. Це інтерес ветеранів. Це інтерес підприємців. Це інтерес громад. Це інтерес держави, яка має відновлюватися не тільки за кошти донорів, а й за рахунок внутрішнього капіталу.

Це питання фінансової гідності ветеранів

Мені важливо, щоб це почули правильно.

Коли ми говоримо про ветеранів і фондовий ринок, ми не говоримо про спекуляції. Ми не говоримо про гру в казино. Ми не говоримо про красиві слова для інвесторських форумів.

Ми говоримо про фінансову гідність.

Ветеран має мати доступ до всіх сучасних інструментів фінансового ринку. Він має розуміти, як працює інвестування. Він має мати можливість вкладати кошти в законні інструменти. Він має мати можливість залучати ресурс у власний бізнес. Він має мати можливість стати учасником інституту спільного інвестування. Він має мати можливість бути не тільки позичальником, а й інвестором, співвласником, партнером.

Асоціація підприємців-ветеранів України підтримує ті зміни, які роблять ринок капіталів більш справедливим, прозорим, передбачуваним і доступним.

Ми підтримуємо перегляд рішення щодо переоцінки активів під час воєнного стану, щоб справедлива оцінка не перетворювалася на зайву бюрократію і корупційний ризик.

Ми підтримуємо скасування автоматичного обнулення дебіторської заборгованості після 90 днів прострочення і перехід до оцінки за правилами МСФЗ.

Ми підтримуємо обмеження обов'язкового застосування звіту з надання впевненості в аудиті, щоб прозорість не ставала непомірним податком на розвиток.

Ми підтримуємо підготовку офіційних роз'яснень щодо активів ІСІ, дозволених угод і розрахунків, щоб ринок жив за правилами, а не за суперечливими листами.

Ми підтримуємо ширшу логіку змін, яка дозволить ветеранським ІСІ та ветеранським небанківським фінансовим установам залучати банківський ресурс і направляти його в реальну економіку.

Після війни переможе той, хто створить інституції

На фронті я добре зрозумів одну річ: хаос вбиває. Невизначеність вбиває. Відсутність системи вбиває.

В економіці так само. Якщо правила нечіткі – капітал не приходить. Якщо регуляторика непропорційна – інструменти не розвиваються. Якщо банки не мають стимулів працювати з ринком капіталів – бізнес не отримує ресурсу. Якщо ветеранам пропонують тільки гранти і співчуття, але не дають доступу до фінансової інфраструктури, ми втрачаємо величезний потенціал.

Україна після війни буде країною ветеранів. Це факт. І ми маємо зробити так, щоб країна ветеранів стала країною підприємців, інвесторів, власників, роботодавців, управлінців, фінансистів і творців нової економіки.

Для цього потрібні не тільки пафосні промови. Потрібні конкретні зміни в правилах.

Потрібно, щоб НКЦПФР, НБУ, парламент, уряд, банки, КУА, аудитори, інвестиційні фонди, небанківські фінансові установи і ветеранська спільнота сіли за один стіл і чесно відповіли на питання: ми будуємо ринок капіталів чи імітуємо його?

Якщо будуємо – тоді треба прибирати зайві бар'єри. Треба робити регулювання розумним. Треба впроваджувати європейські підходи повністю, а не вибірково. Треба захищати інвестора, але не душити професійних учасників. Треба відкривати шлях банківському капіталу в реальний сектор через фонди, облігації, фінансові компанії і прозорі інвестиційні інструменти.

І треба бачити в ветеранах не проблему, а силу.

Бо ветерани вже довели, що можуть брати відповідальність. Тепер держава має довести, що здатна дати їм інструменти для економічної перемоги.

Ми, як ветеранська бізнес-спільнота, готові бути частиною цієї роботи. Ми готові будувати. Готові інвестувати. Готові створювати фінансові інституції. Готові залучати капітал. Готові брати на себе ризик і відповідальність.

Але ми хочемо чесних правил.

Не привілеїв. Не подарунків. Не спеціального ставлення.

Чесних правил, які дозволяють ветеранам і ветеранському бізнесу користуватися ринком капіталів так само ефективно, як це роблять сильні економіки світу.

Саме тому ми підтримуємо ці законодавчі та регуляторні ініціативи.

Бо це не про папери.

Це про доступ до капіталу.

Це про довіру.

Це про розвиток.

Це про економічну суб'єктність ветеранів.

Це про Україну, яка після війни має бути не країною втомлених людей, а країною сильних інституцій і сильних громадян.

І якщо ми справді хочемо перемогти – нам доведеться навчитися перемагати не тільки на полі бою, а й на фінансовому ринку.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.