Ветерани підтримують розблокування ринку капіталів
Це друга стаття з циклу про те, чому Україні потрібні не декларації про розвиток ринку капіталів, а конкретні зміни – у законах, урядових рішеннях і регуляторних правилах.
У першій статті йшлося про головну ідею: ветерани мають бути не тільки героями і не тільки отримувачами допомоги. Вони мають стати підприємцями, інвесторами, співвласниками відновлення України. Тепер – про цифри і конкретні механізми.
Бо ринок капіталів не будується гаслами. Він будується правилами. І якщо правила написані так, що банкам вигідно тримати гроші у вузькому колі інструментів, а інші інструменти стають регуляторно невигідними – не треба дивуватися, що ринок не росте.
Можна скільки завгодно говорити про відновлення, залучення приватного капіталу, муніципальні та корпоративні облігації, акції, інвестиційні фонди, ветеранські фінансові установи. Але якщо банківський капітал не має нормального регуляторного шляху в ці інструменти – все це залишиться слайдами на форумах.
У чому суть проблеми
Навесні 2025 року Національний банк ухвалив Постанову N43, яка затверджує нові правила визначення кредитного ризику для банків. Вони мають запрацювати з 1 серпня 2026 року.
Офіційна логіка зрозуміла: наближення до стандартів Євросоюзу, зокрема до так званого Регламенту CRR (Capital Requirements Regulation). Це правильна стратегічна ціль. Україна іде в ЄС, і банківська система має рухатися у бік європейських правил.
Але проблема не в меті. Проблема – в тому, як саме ці правила застосовуються.
Коли з європейського регламенту беруть жорсткі норми, але не застосовують пом'якшувальні чи перехідні механізми – результат виходить абсурдний: українські банки отримують гірші умови, ніж банки країн ЄС, які працюють за тим самим CRR. Це не євроінтеграція. Це самостійне посилення тиску на власний ринок.
І найгірше – це б'є не тільки по банках. Це б'є по громадах, які хотіли б залучати кошти через облігації. Це б'є по бізнесу, що шукає капітал. Це б'є по інвестиційних фондах. По програмах відновлення. І, звичайно, по ветеранській економіці, якій потрібен довгий і зрозумілий капітал.
Що означає "вага ризику" простою мовою
У публічній дискусії часто кажуть "резервування під облігації" або "резервування під акції". Насправді йдеться про дещо інше: про те, скільки власного капіталу банк зобов'язаний тримати під кожен вид активу.
Чим вища "вага ризику" – тим більше капіталу треба тримати. Чим більше капіталу заморожено – тим менш вигідний інструмент. Чим менш вигідний інструмент – тим менше шансів, що банк у нього піде.
Це не суха математика. Це відповідь на просте питання: чи буде банк купувати муніципальні облігації, фінансувати корпоративний сектор, входити в акціонерний капітал, підтримувати інвестиційні продукти – чи просто піде туди, де регуляторно простіше і дешевше?
Ось ключова картина: як конкретні активи трактуються за різними режимами ---> Таблиця: де виникає перекіс
Ця таблиця – не технічна суперечка між регуляторами. Це карта того, як власними руками звужуються можливості для розвитку ринку капіталів.
Муніципальні облігації: відновлення громад або регуляторна дискримінація
Україна потребує відновлення на місцях. Дороги, мости, школи, лікарні, водопостачання, енергетика, житло, реабілітаційні центри, простори для ветеранів – все це неможливо фінансувати тільки через держбюджет і міжнародну допомогу. Громадам потрібен доступ до ринку капіталів, і муніципальні облігації – один із ключових інструментів.
Але якщо банк, купуючи держоблігації (ОВДП), отримує вагу ризику 0%, а купуючи муніципальні облігації – 20%, то для нього це різні економічні реальності. Так, 20% виглядає не катастрофічно. Але на фоні нульової ваги для ОВДП це створює структурну перевагу держпаперів. Банку просто простіше купити ОВДП, ніж розбиратися з муніципальним інструментом. Громада залишається без ринку. Відновлення знову залежить від бюджету чи гранту.
При цьому в самому CRR є стаття (Article 115 (2)), яка дозволяє встановити вагу ризику 0% для муніципальних облігацій – якщо місцевий бюджет має власні законодавчо закріплені доходи, є механізми зниження ризику дефолту і нормальне обслуговування боргу.
В Україні для цього є достатньо аргументів: місцеві бюджети мають власні доходи, запозичення погоджуються з Мінфіном, обслуговування боргу проходить через казначейські механізми, і за наявною статистикою ринок не знав дефолтів за муніципальними цінними паперами.
То чому ми не застосовуємо 0%? Якщо Україна хоче створити ринок муніципальних облігацій як інструмент відновлення громад, відповідь має бути не "колись потім", а конкретна зміна підходу.
Акції: або ми хочемо капітал, або його штрафуємо
Ще гостріша ситуація з акціями.
Фондовий ринок в Україні і так слабкий. Мало інструментів, низька ліквідність, недостатня участь інституційних інвесторів. У такій ситуації регулятор має бути особливо обережним – не можна добивати слабкий сегмент надмірними вимогами саме тоді, коли країні потрібен капітал для відновлення.
Постанова N43 встановлює для біржових акцій вагу ризику 250% з 1 серпня 2026 року. Але у самому CRR III є перехідний механізм (Article 495a), який передбачає поступове підвищення. У 2026 році для банків ЄС фактично діє рівень 100%, а не 250%. Тобто українські банки отримують жорсткіший режим, ніж банки Євросоюзу. Питання просте: навіщо?
Якщо ми кажемо, що імплементуємо європейський регламент – треба брати його повністю, включно з перехідною логікою. ЄС розуміє: ринок не можна переводити на нові правила різко, без адаптації. А ми, країна у стані війни, з недорозвиненим фондовим ринком і величезною потребою в приватному капіталі, чомусь готові зробити жорсткіше, ніж у ЄС. Це виглядає не як євроінтеграція.
Ще гірше – ситуація з позабіржовими акціями. Для довгострокових стратегічних вкладень CRR III передбачає 250%. Для спекулятивних – 400%. Постанова N43 встановлює 1000% для всіх позабіржових акцій без розрізнення.
1000% – це фактично табличка "не входити". Банк, який бачить таку вагу ризику, не буде думати про відновлення, про капіталізацію українських компаній, про участь в інвестиційному фонді. Він просто не піде туди. Регуляторна ціна занадто висока.
Програми відновлення: пільга, яку ми забули застосувати
Окремо варто згадати Article 133 (5) CRR III. Він дозволяє застосовувати вагу ризику 100% для інструментів капіталу в межах державних програм стимулювання економіки – за умови державного нагляду, обмежень на обсяг інвестицій та участі в програмах розвитку.
Для України це не теорія. Це саме те, що потрібно. Ми можемо створювати програми відновлення за участі держави, міжнародних фінансових організацій, банків, інвестиційних фондів, ветеранських фінансових установ, громад і приватного бізнесу. Ми можемо запускати інструменти капіталу для фінансування підприємств, інфраструктури, виробництва, енергетики, ветеранського бізнесу.
Але якщо пільговий режим для таких програм не застосований, банки знову не мають зрозумілого стимулу в них заходити. І знову питання: ми справді хочемо ринок капіталів чи тільки говоримо про нього?
Чому це важливо для ветеранів
Комусь може здатися, що ця стаття занадто технічна для ветеранської теми. Але це помилка.
Ветеранська економіка не може вирости тільки на грантах. Грант – добре для старту. Але системний розвиток потребує кредиту, інвестицій, фондів, облігацій, банківського ресурсу і довгого капіталу.
Перший ветеранський фінансовий сервіс FinStream, ветеранські корпоративні інвестиційні фонди, Асоціація підприємців-ветеранів України – всі розуміють це чітко: якщо ми хочемо масштабувати ветеранський бізнес, нам потрібна не подачка, а фінансова інфраструктура.
Уявімо модель, в якій банк інвестує в ветеранський фонд або надає ресурс ветеранській фінансовій установі, яка кредитує малий бізнес. Для банку це ефективніше, ніж будувати власну інфраструктуру роботи з сотнями ветеранських підприємців. Для ветеранів – доступ до фінансування. Для держави – підприємництво, робочі місця, реінтеграція людей з бойовим досвідом.
Але ця модель потребує нормальних правил гри. Якщо банківський капітал регуляторно замкнений у вузькому коридорі – жодної великої ветеранської фінансової архітектури не буде. Будуть окремі проєкти, окремі гранти, окремі історії успіху. А потрібна – система.
Системний перекіс
Сьогодні складається небезпечна ситуація: ОВДП мають максимальний регуляторний комфорт, а інструменти, які можуть розвивати ринок капіталів, отримують завищене або неповне регуляторне трактування.
Держоблігації – важливий інструмент. Під час війни вони критично потрібні. Ніхто не ставить під сумнів їхнє значення.
Але країна не може жити тільки держборгом. Після війни – і вже зараз – нам потрібні інші канали капіталу. Громади мають залучати кошти на відновлення. Компанії – ресурс на розвиток. Банки мають підтримувати не тільки державу, а й реальний сектор. Інвестиційні фонди мають отримати інституційний попит. Ветеранські установи мають мати можливість залучати ресурс від банків.
Якщо цього не буде, Україна залишиться в моделі, де держава і банки обертаються навколо ОВДП, а ринок капіталів залишається слабким додатком до банківської системи. Це стратегічно хибний шлях.
Що треба змінити ------> конкретні пропозиції тут.
Ключовий принцип простий: якщо Україна бере європейський регламент – вона має брати його повністю. Не можна брати лише обмеження і забувати про пільги, перехідні механізми та спеціальні режими для розвитку. Повна імплементація – це не тільки про "закрутити гайки". Це також про розумні винятки, пропорційність і стимулювання потрібних інструментів.
Що має зробити держава
На законодавчому рівні: закріпити принцип, що при адаптації норм ЄС регулятор не має права створювати для українських учасників ринку гірші умови, ніж ті, в яких працюють учасники ринку ЄС – якщо інше прямо не обґрунтовано воєнними або макрофінансовими ризиками.
На урядовому рівні: визначити розвиток ринку капіталів як частину політики відновлення, а не вузьку тему для фінансистів. Муніципальні облігації, корпоративні облігації, інструменти капіталу, інвестиційні фонди – це інструменти фінансування відбудови.
На рівні НБУ: переглянути норми Постанови N43 щодо муніципальних облігацій та акцій, ініціювати розгляд повноти імплементації CRR і відкрити професійну дискусію з НКЦПФР та ринком.
На рівні НКЦПФР: продовжити лінію захисту ринку капіталів і винести ці питання в парламентську, урядову та публічну площину. Бо без публічного тиску складні регуляторні теми часто ховаються в тиші кабінетів.
Наша позиція
Асоціація підприємців-ветеранів України, FinStream і ветеранська бізнес-спільнота підтримують зміни, які відкривають шлях банківському капіталу в ринок капіталів і реальний сектор.
Ми не просимо особливих привілеїв. Ми просимо чесних правил.
Ми хочемо, щоб ветеранські фінансові установи, ветеранські підприємці і банки могли працювати в системі, де регулювання не карає за інвестиції в розвиток. Щоб громади могли залучати ресурс через муніципальні облігації. Щоб компанії могли розвиватися через ринок капіталу. Щоб банки бачили в цьому не регуляторний головний біль, а нормальний інструмент роботи. Щоб ветерани поверталися з фронту в економіку можливостей – а не обмежень.
Для цього потрібно виправити конкретні норми. Не колись. Не після війни. Не тоді, коли "буде простіше".
Бо відновлення вже йде. Ветерани вже повертаються. Бізнес вже шукає капітал. Громади вже потребують фінансування. І якщо сьогодні не побудувати правильну фінансову архітектуру – завтра ми знову говоритимемо, що ринок капіталів в Україні не працює.
Він не запрацює сам. Його треба розблокувати.
Висновок
Україна не має права імплементувати європейські норми так, щоб власний ринок опинявся у гірших умовах, ніж ринок ЄС.
Україна не має права говорити про відновлення і одночасно регуляторно блокувати інструменти, через які це відновлення може фінансуватися.
Україна не має права обмежувати ветеранів роллю отримувачів допомоги, коли вони можуть стати інвесторами, підприємцями і драйверами нової економіки.
Постанова N43 має бути переглянута в частині муніципальних облігацій та інструментів капіталу. CRR має бути імплементований повноцінно, а не вибірково. Перехідні механізми мають бути застосовані. Пільгові норми для програм відновлення – враховані. Банківський ресурс має отримати шлях у ринок капіталів.
Це питання не тільки банків. Це питання громад. Це питання бізнесу. Це питання ветеранів. Це питання відновлення України.
Якщо ми справді хочемо перемагати не тільки на фронті, а й в економіці – маємо перестати самі ставити регуляторні міни на дорозі до розвитку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
