Спекотний липень 2025-го. Погляд на кризу рік потому
Події липня 2025 року, коли політичні еліти намагались зруйнувати незалежність антикорупційної інфраструктури, показали, що інституційна незалежність НАБУ та САП в Україні є реальною, але не є незворотною. Антикорупційна система є достатньо сильною, щоб протистояти атакам, коли громадянське суспільство, міжнародні партнери, медіа та відповідальні політичні сили реагують швидко. Водночас це означає, що система ще не настільки міцна, щоб можна було не хвилюватися за її стабільність і вважати її ефективність гарантованою.
Цього разу вдалося уникнути найгіршого, але наступна криза може завершитися інакше, якщо коаліція на захист антикорупційних інституцій буде слабшою або реагуватиме повільніше.
Які уроки можна винести з тієї ситуації липня 2025 року?
1. Ця криза не була першою
Я б не розглядав події липня 2025 року як ізольований епізод – за час існування НАБУ і САП виникало чимало криз, з яких я виділив би три основні.
Перша сталася у грудні 2017 року, коли правляча коаліція в парламенті намагалася створити правовий механізм, який дозволив би достроково звільнити керівництво НАБУ і САП та суттєво послабив антикорупційну архітектуру. Цю спробу вдалося зупинити лише завдяки негайній реакції громадянського суспільства та рішучому втручанню міжнародних партнерів.
Друга криза виникла у 2019 році, після зміни політичної влади в країні. У команді нового Президента лунали заклики до "перезавантаження" НАБУ і САП шляхом законодавчого звільнення керівників обох інституцій. З власного досвіду можу сказати, що Президент Зеленський був дуже близький до ухвалення такого рішення, але він не пішов цим шляхом. Тоді мені вдалося переконати його зустрітися з керівниками обох органів, дати їм можливість працювати на результат і не втручатися в їхню діяльність.
Третьою стала криза 2025 року, коли закон про послаблення незалежності НАБУ та САП було ухвалено, але вже за декілька днів переглянуто після суспільної мобілізації та міжнародного тиску.
2. Кризи є частиною природи антикорупційних інституцій
Це свідчить про важливу річ: кризи навколо антикорупційних інституцій триватимуть і надалі. Це не випадковість, а наслідок самої природи антикорупційних органів. Якщо антикорупційні інституції неефективні, то їх ніхто по-справжньому не атакує. Якщо ж вони розслідують діяльність реальних центрів влади, рух реальних грошей і зв'язки реальних політичних мереж, спротив стає неминучим.
Можливо це і парадоксально звучить, але подібні кризові ситуації є і позитивним сигналом: готовність політичних гравців іти на серйозні ризики заради послаблення антикорупційних інституцій також свідчить про їх ефективність і про те, що вони успішно виконують свою роботу.
3. Це не лише українська закономірність
Україна не є унікальною в цьому сенсі. Подібні конфлікти час від часу виникали й в інших європейських країнах молодої демократії, зокрема в Румунії, Польщі, Словенії та Словаччині.
У ситуаціях коли антикорупційні інституції починають зачіпати впливові політичні та економічні інтереси, часто з'являються спроби обмежити їхній мандат, змінити керівництво, звузити процесуальні повноваження, підірвати легітимність або поставити їх під політичний контроль.
4. Антикорупційна інфраструктура є стійкою, проте залежить від готовності суспільства її захищати
10 років існування української антикорупційної системи продемонстрували її унікальну стійкість. У 2017 році атаку політичних еліт на систему було зупинено, у 2019 році вдалося уникнути політичного рішення про перезавантаження антикорупційних інституцій, а у 2025 році ухвалений закон про політичний контроль над НАБУ та САП було переглянуто. При цьому система змушена щодня протистояти менш гострим проявам тиску з боку впливових еліт, інтереси яких вона зачіпає, медійній та псевдоекспертній дискредитації, намаганням створити безліч законодавчих, адміністративних, технічних перешкод її роботі, впливу з боку інших органів кримінальної юстиції.
Разом із тим, варто розуміти, що стійкість системи стала результатом мобілізації громадянського суспільства, журналістів, міжнародних партнерів, представників бізнесу, політичного тиску та інституційного спротиву з боку самих НАБУ і САП. Тому поки що не можна говорити, що система є захищеною абсолютно і назавжди. Проте ми побачили, що систему можна захистити і потрібно продовжувати це робити.
5. Незалежність необхідно захищати постійно
Один із головних уроків з цієї кризи полягає в тому, що незалежність не забезпечується раз і назавжди одним ухваленим законом, які б найсильніші гарантії незалежності антикорупційних інституцій він не передбачав. Закон про НАБУ 2014 року передбачає унікальні гарантії незалежності органу, багато з них не мають подібні антикорупційні інституції в інших державах. Разом з тим, законодавчі гарантії мають належним чином реалізовуватися, захищатися та отримувати політичну підтримку, тому що парламент може їх швидко змінити, а реалізацію можна заблокувати адміністративними рішеннями (як наприклад, у ситуації з штучним обмеженням міжнародної співпраці НАБУ).
Ми повинні усвідомлювати, що кризи навколо антикорупційних інстиитуцій виникатимуть і надалі, тому захист НАБУ, САП, НАЗК і ВАКС потребуватиме постійної політичної та суспільної підтримки.
6. Навколо антикорупційних інституцій потрібні коаліції доброчесності
Кризові ситуації також доводять, що лише колективними зусиллями можливо протистояти потужним політичним та економічним елітам, чиїм інтересам загрожують антикорупційні інституції.
Тому Україні потрібні "коаліції доброчесності" навколо антикорупційних органів та інших демократичних інститутів, які ще не є достатньо стійкими. До них мають входити громадянське суспільство, незалежні медіа, міжнародні партнери, відповідальні представники уряду і парламенту, експертне середовище та бізнес, орієнтований на доброчесність.
Замість висновку.
Події липня 2025 року стали одночасно як попередженням для всього українського супільства, так і доказом інституційної стійкості антикорупційної архітектури. Це також і сигнал для суспільства залишатися готовим до наступного випробування на міцність, адже з часом неодмінно знову зʼявляться спроби обмежити роботу антикорупційних інституцій.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
