Україна напередодні
...Народи всi живуть сьогоднi,
А ми живем напередоднi.
Ми на горi чи у безоднi?
Нi тут, нi там – напередоднi.
В нас реформаторiв три сотнi.
Реформи де? Напередоднi...
Юрій Рибчинський
Україна майбутнього зовсім не схожа на ту пародію, яку ми бачимо за вікном, слухаємо по радіо, дивимося по телевізору і про яку читаємо на шпальтах газет та інтернет-видань. Майбутньому не дістанеться геть нічого з нашого безглуздого і бездарного сьогодення. Ця епоха увійде в історію під абстрактною назвою "Україна напередодні", бо ми дійсно знаходимося на порозі якихось важливих подій, до яких, на жаль, ми не маємо ніякого відношення. А передумов для суттєвих змін на краще, не кажучи вже про більш менш конкретні дії та рішення, нуль цілих хрін десятих. Неможливо створити щось нове, роблячи все по-старому. Ми застрягли між прийдешнім і минулим, як застрягає їжа там, де неочікувано випадає пломба.
Ні, ні, ми не стоїмо на місці. Ми постійно змінюємося вслід за виникаючими обставинами. Особливо це помітно останні 25 літ. І справа не в тому, що розвалився "великий і могутній" Радянський Союз з його тоталітарним режимом, тотальним дефіцитом і агресивно-рабською психологією. Справа зовсім в іншому. Дефіцит завжди передбачає компенсацію. Дефіцит інформації призводить до пошуку інших джерел інформування. Дефіцит іграшок передбачає майстрування і малювання вигаданих образів, дефіцит одягу – індивідуальний пошив, а дефіцит спілкування – творчість і письменництво. І як результат, радянські люди несамовито читали і активно листувалися, шили одяг і майстрували дітлахам самопальні іграшки, збиралися на кухнях подискутувати і, навіть писали літературні твори, які удостоювалися Нобелевських премій.
За 25 років відбулося багато історично цікавих, але соціально – трагічних явищ і подій. Ми втратили одну могутню країну і вже чверть століття намагаємося створити другу. Ми знищили одну потужну економіку і не уявляємо, як побудувати іншу. Ми хочемо, щоб усі жили за законами, але ніколи навіть не відкривали Конституцію і не читали жодного з правових актів. Ми споживаємо, нічого не виробляючи, і критикуємо, не аргументуючи й не пропонуючи нічого взамін. Ми хочемо жити, як європейці, але навіть близько не уявляємо, яким життям насправді вони живуть.
Якщо нам раптом відключать телебачення та інтернет, багато хто просто впаде в депресію. Відтоді нам нічим буде себе зайняти і розважити. Віртуальні візуальні образи нам повністю замінили фантазію і абстрактну уяву. А якщо, не дай Боже, несподівано повсюдно нам відключать струм, і раптом не працюватиме метро з потягами і тролейбуси з трамваями, більшість людей всерйоз вирішать, що це вже кінець світу.
Ми залежні геть від усього, особливо від провокаційних політичних шоу. Та головне – від фатального небажання аналізувати і робити висновки. Інакше б ми ніколи в житті не вибирали такі партії, таких президентів, таких парламентаріїв і таку місцеву владу. Бо навіть голодний звір не їсть екскременти, а ми це робимо після кожних чергових та позачергових виборів.
Ми були і все ще залишаємось напередодні.
Україна майбутнього голосуватиме електронно, а не на крапчастих папірцях. Вона не споживатиме чужий газ, не їстиме чужий хліб і не говоритиме чужою мовою. Україна майбутнього не матиме сотні тисяч ув'язнених, як і сотень тисяч правоохоронців. Україна майбутнього не матиме потреби в кредитах. Україна матиме таку систему освіти, при якій потенціал кожної дитини розкриватиметься максимально. Україна майбутнього отримуватиме енергію від усього, навіть від тиску автошин на поверхню дороги. Українці заряджатимуть мобільні телефони від елементарного дихання повітрям. Україна майбутнього – це фантастичні технології і гуманний соціальний устрій, це суди без засудження і віртуальна гривня, це зручне дешеве житло і висока соціальна свідомість суспільства. Україна майбутнього – це мрія, напередодні якої ми, на жаль, не живемо, а животіємо. Тому що задля кращого майбутнього замало з піною у рота критикувати минуле і сьогодення, задля майбутнього треба запропонувати суспільству нові орієнтири і нові засоби досягнення будь-якої високої мети.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
