Євген Рибчинський

Скасування звань як етап декомунізації

08 жовтня 2018, 21:36

Чотири роки тому ми розпочали важливий для державотворення процес декомунізації країни. Важливий передусім для того, щоб ланцюги тоталітарного минулого не тримали Україну прикутою до кривавої стіни російського імперства. І не в останню чергу для того, щоб комуністична ідеологія зрештою опинилася там, де їй саме місце – на цвинтарі історії.

Першими кроками декомунізації стало перейменування українських міст і вулиць, а також знесення монументів вождю пролетаріату і за сумісництвом агенту німецької розвідки – Володимиру Леніну. Другим етапом мала бути люстрація. Як і у посткомуністичних державах Східної Європи, люстрація в Україні мала застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів КДБ, українофобів і до всіх членів компартіі тощо. Така люстрація була проведена зокрема у Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах. В нас, як завжди, люстрацію очолили самі колишні комуністи і агенти КДБ в резерві. Адже це прекрасний інструмент отримання і утримання влади. Тому і наша доморощена люстрація є суб'єктивною і вибірковою. Але що можна вдіяти, якщо по суті країною керують колишні кандидати в члени КПРС.

Тепер щодо державних нагород, якими радянське керівництво щедро нагороджувало не найдостойніших, а тих, хто найвправніше вислужився перед владою. Звання заслужених і народних: артистів, діячів культури, вчителів, лікарів, юристів тощо, мали б назавжди піти у небуття відразу після проголошення незалежності України. Але на жаль перефарбовані комуністи вирішили собі і надалі залишити цей важливий інструмент впливу – роздавання державницьких подачок. А це завжди призводить до знецінення праці і її виконавців, адже чим гірші тисячі вчителів, лікарів, юристів і артистів ніж їхні "заслужені" і "народні" колеги? Нічим!

І так утворилася вже нова кон'юнктура, мало чим відмінна від старої.

Інколи щоправда і вона давала збої. Так у 2005 році лідер групи ВВ Олег Скрипка відмовився від звання заслуженого артиста України, а поетеса Ліна Костенко – від звання Героя України. Таким чином видатні митці показали владі, що найбільшим досягненням людини є не дароване їй звання, а чесне і заслужене ім'я, якого самі можновладці ніколи не матимуть. Треба ще зауважити, що саме у той час, коли Ліна Костенко відмовилася від звання героя, Олексій Іванович Порошенко це звання отримав із усіма належними знанню привілеями.

То не питайте, чому буксує декомунізація, а просто подивіться на перелік наших "народних героїв" і зрозумієте – поки вони живуть нічого не зміниться.

Але це не означає, що слід перестати боротися. Це значить ми маємо бути свідомими того, що боротьба за вільну і незалежну Україну ще триває і передусім у мізках і серцях наших громадян. І у цій боротьбі ми не маємо права здавати наших позицій, адже всього 27 років тому ми жили зовсім у іншій країні, з зовсім іншою ідеологією і зовсім іншими життєвими пріоритетами. І вірили не у Бога, не в Україну і не у загальнолюдські цінності, а у гіпотетичне світле радянське майбутнє з його народними і заслуженими артистами, п'ятилєтками і первомаями, Афганами і армійською дідовщиною.

Але вернемося до звань і артистів, що їх отримували. Наприклад, покійний Йосип Давидович Кобзон. Безсумнівно, він є уособленням радянської епохи. Своє звання народного артиста СРСР від відпахав по-повній, прославляючи "великий і могутній" від Камчатки до східного Берліну. Але, яке відношення до незалежної України мала ця особа, крім того, що тут вона народилася? Ніякого! І тим не менше, до травня 2018 року Кобзон значився народним артистом України, проти якої розлючено і безжально виступав на мітингах російських квазі-утворень лнр і днр. І лише завдяки рішенню РНБОУ це звання було з нього знято.

Тепер щодо нового подання до РНБОУ з вимогою ввести подібні санкції до трьох російських і чотирьох українських виконавців, маючих почесні державні звання нашої країни. Щодо Кіркорова і Баскова, співаючих оди путіну, гадаю, зрозуміло усе. Не народні і не України! Інша справа це відомий режисер Володимир Бортко, який зняв справді дивовижний фільм "Собаче серце". Він свідомо веде антиукраїнську пропаганду, взагалі не визнає українців окремим народом і вважає, що Україна має бути частиною російської федерації. І це при тому, що він де-юре є народним артистом України. Найпоширеніша фраза Володимира Бортка: "український і російський народи це один і той же народ".

Щодо українських виконавців, згаданих у постанові.

Основним критерієм, за яким визначалося неправомірне володіння державними званнями України цих артистів є участь у державних концертах країни – агресора. Не у корпоративах і днях народження на терені сусідньої держави, а саме участь у заходах, які підносять і прославляють країну, яка анексувала український Крим, розв'язала війну на Донбасі, вбила тисячі українських громадян і посадила у тюрми десятки і сотні українських патріотів.

Як пояснити сироті, батька якого вбили у Іловайську російські військові, чому українські артисти розважають вбивць і ненависників України? Як пояснити, чому народна артистка України не вважає її батька захисником вітчизни, й більше того вважає вбивцею? Як пояснити, чому її батько одягнув військову форму з тризубом і пішов воювати за незалежність від Росії, а вихолощений молодик у Москві одяг форму з колорадською стрічкою і поздоровляє росіян з днем перемоги? Чи має це якісь пояснення?

Направду, кожен діє у рамках свого сумління. Кожен має право висловлювати свою життєву позицію, де хоче і як хоче. І через пісенну творчість тощо. Але й держава повинна мати свою непереборну і непохитну позицію. І якщо у когось вистачає волі забрати паспорт України у колишнього грузинського президента, який між іншим показав колись справжній приклад волі у протистоянні з російськими загарбниками, то чому не вистачає політичної волі позбавити звань і регалій відвертих ворогів України. Або тих, кому її доля абсолютна байдужа. Або тих, хто залюбки віддався б за шматок хліба з медом у рабство до північного сусіда. І якщо не вистачає волі у того, хто справді ще три-чотири роки тому міг скасувати накази своїх попередників, то принаймні у деяких народних обранців вистачить волі подати постанову. А можливо й переконати парламент за неї проголосувати.

Наступним кроком буде законопроект про скасування усіх пострадянських звань і нагород. Адже все це і називається процесом декомунізації. І деРосіїзації тощо.

Корупція1204 Уряд реформ357 Aтака Путіна1145 Україна та Європа982 Річниця Майдану74
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter