Повертаючись до авторських прав...
Авторське право – це виключне майнове право авторів літературних, музичних, мистецьких та наукових творів дозволяти або забороняти використання своїх праць, отримуючи відповідну винагороду. Це право є беззаперечним у цивілізованих країнах. Це право дозволяє авторам у США, ЄС, Британії, Канаді і інших країнах жити безбідно і творити, не замислюючись над хлібом насущним. Це право строго охороняється законом і несе суворе покарання його порушникам.
В ЄС, куди прагне Україна, дотримання авторських прав вважається нормою, буденністю і ознакою освіченості та цивілізованості. Порушники платять мільйонні штрафи за незаконне використання чужих творів і втрачають значну частину популярності, якщо їх викрили на піратстві.
Зовсім інша картина у нас в Україні.
В країні, де корупція стала нормою життя, вкрасти чужу пісню, сюжет, або винахід, є звичайною буденністю без наслідків і докорів сумління. Крадуть маловідомі і відомі, крадуть улюбленці публіки і кумири. Крадуть і крастимуть, бо це безпечно, безкарно і публіку усе влаштовує. Більше того, публіка готова роздерти автора, який вимагає дотримання закону, якщо автор висуне претензію до їх кумира. Такі реалії, такі люди, такі ідеали у тих, хто прагне європейскості по-українськи.
За вкрадений в супермаркеті товар можна сісти в тюрму, а за вкрадену пісню можна отримати оплески.
Спробуйте, наприклад, в США виконати чужу пісню публічно без дозволу автора і ви не встигнете оком моргнути як вам прилетить судовий позов на шестизначну суму. І там це працює дуже чітко. А в нас навіть на етапі озвучення це викликає обурення, незгоду і бажання звинуватити автора у жадібності.
Ми з татом написали більше 3000 творів. Це реально багато. Частина з них знані, частина популярні, а деякі навіть вважаються народними. Батьку – 80, з яких 60 він живе за рахунок своїх незрівнянних творів, віршів і пісень, які знають мільйони українців. Право на виконання батько інколи продає, а подекуди надає безкоштовно. Це його ексклюзивне право. Я роблю так само. Є ті, хто платять і співають пісні десятиліттями, збираючи повні зали і отримуючи славу і гроші, як наприклад Павло Зібров і Наталя Бучинська. А є ті, хто роками співає і не платить, не згадує і не дякує. Таких чимало і про таких треба писати.
Але тут випливає явище, через яке ми досі не в Євросоюзі, хоча асоціацію підписали понад 20 роки тому. Явище неприйняття і повного нерозуміння того, що чуже треба поважати, про чуже треба питати, за чуже треба платити. Бо інакше ми для цивілізованого світу варвари.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
