Митрополит Димитрій (Рудюк) Вікарій Київської єпархії, ректор Київської Духовної Академії і Семінарії, намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Микола Гоголь "Душа тоскует за Украйной"

03 квітня 2009, 13:18

"Гірким словом моїм посміюся" ці слова з книги пророка Ієзикіїля викарбуванні на могильній плиті Миколи Гоголя. Ця своєрідна єпитафія наче підводила підсумок усього його життя, яке без сумніву закінчилося переможно.

1 квітня цього року виповнилося 200 років з дня народження Миколи Гоголя – російсько-українського письменника, унікальної і талановитої людини. "Гірким словом моїм посміюся" ці слова з книги пророка Ієзикіїля викарбуванні на могильній плиті Миколи Гоголя. Ця своєрідна єпитафія наче підводила підсумок усього його життя, яке без сумніву закінчилося переможно. Сьогодні ще раз і по-новому ми переосмислюємо творчий доробок літературного митця. Колись у ті радянські часи про Гоголя говорили, як про висміювача всіх пороків вищої касти тодішнього російського суспільства, а значить і борця за інтереси знедоленого простого люду, який томився під гнітом кріпацтва. Тепер у цій суперечливій постаті ми бачимо і глибоко-віруючу людину.

На початку 90-х років минулого століття всі релігійні люди познайомилися з його прекрасними "Размышлениями о божественной литургии" (в радянські часи, звісно, цей його твір не міг бути надрукованим). І тоді, хто більш-менш був знайомий з його творчістю, побачили в ньому вже не гумориста з його відвічним "Ревизором", "Мертвыми душами" і т.д., а більш серйознішого письменника, який так тонко міг відчути найголовніше богослужіння рідної йому Православної Церкви. Хтось із публіцистів і критиків закидав Миколі Гоголю його роздвоєння душі. Хтось міг бачити в ньому навіть і божевільного. Але якщо це так, то саме в цій диваковатості і розкрився його талант, як літератора і справжнього церковного письменника. Напевно Бог послав Миколі Гоголю свій захист і сформував його таким, щоб душа його не розбилася об твердий камінь того черствого і казьоного суспільства, в якому письменнику випало жити.

Здається сьогодні на різних наукових конференціях і симпозіумах, творчих вечорах і урочистих засіданнях, у зв'язку з 200-річчям від дня народження письменника, заговорили більше не про його власну творчість, а про те – ким був за своїми поглядами і вподобаннями, свідомістю і внутрішнім світом Микола Гоголь – великоросом чи малоросом, українцем чи росіянином. Особливо велике зацікавлення до цього ювілею у Росії, яка хоче показати Гоголя, як справжнього у цьому питанні інтернаціоналіста. Тому останнім часом з'являється багато різних статей і заміток з цього приводу. Власне на таке протрактування речей наводить нас і сам вислів письменника у листі до А. Смирнової: "Скажу вам, что я сам не знаю, какова у меня душа, хохлацкая или русская". Як завжди Микола Гоголь і тут відповів з притаманним йому сарказмом. У зв'язку з цим можна було б згадати і ті рядки листа, які він писав до М. Максимовича: "Бросьте в самом деле эту кацапию да поезжайте в гетьманщину. Туда, туда в Киев! В древний, в прекрасный Киев! Он наш, он не их, не правда ли? Там или вокруг него деялись дела старины нашей... Дурни мы право, как разсудить хорошенько... Для кого и кому мы жертвуем всем? Идем в Киев". Ось би ці слова та причепити до наших доморощених, що тепер в часи кризи знову водять вулицями хороводи, обкрадених і обдурених же ними людей. Так, ще не перевелися гоголеві городничі Сквозники-Дмухановські, судді Ляпкіни-Тяпкіни, багаті поміщики Добчинські і Бобчинські, чиновники Растаковські й Коробкіни, приватні пристави Уховертови, поліцейські Свистуни і Держиморди. І як тут з гумором і по-гоголівськи не скажеш: "На Руси такая коллекция гадких рож...".

Микола Гоголь любив Україну. Він за нею тужив і це видно з його листів, де знаходиш такі вислови "ради всего нашего", "ради нашей Украйны", "душа сильно тоскует за Украйной". В своїх творах описував він "упоительные и раскошные летние дни в Малороссии". Любив він по-своєму і Великоросію: "Пустынны, грустны и безлюдны наши пространства, так же безприютно и неприветливо все вокруг нас, точно как будто мы не у себя дома, не под родной нашей крышей, но где то остановились безприютно на проезжей дороге, и дышит нам от России не радушным родным приемом братьев, но какою-то холодной, занесенною въюгой почтовой станцией, где видится один к всему равнодушный станционный смотритель с черствым ответом "нет лошадей...". Ось такий він Гоголь – великорос і малорос. Нехай Господь упокоїть його душу в оселях праведних!

Коментарі —
Корупція1176 Україна та Європа966 Мовне питання181 Aтака Путіна1134 Свобода слова555
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте