Дипломатичні нотатки. Чим ми дратуємо старий світ
Ми з Лесею Василенко взяли участь у засіданні Асамблеї країн Союзу франкофонії.
На засіданні – Україну офіційно запросили стати членом Міжнародної організації франкофонії.
Не дивуйтеся;) Це важлива міжнародна організація. Особливо в цей момент для нас, і зараз поясню чому.
До цієї міжнародної організації – входить 88 країн світу.
Тут більшості країн Європи, усі наші західні сусіди, і надважливе зараз ¬- десь 20 африканських країн.
(Плюс, звісно, Канада, і Катар, і Арабські Емірати, Південна Корея та декілька інших цікавих партнерів).
Та наше завдання тут ¬- це, перед усім, робота з країнами Африки.
Один форум, де є майже вони всі, – дуже зручний для комунікації та співпраці.
А нам, без зайвих слів, – треба їх зброя старого радянського зразка та комплектуючі до неї.
Зброю ми готові купляти. Обговорюється непрямі та непублічні контакти через інші країни. Зброю і гроші їм дає РФ, тож ви розумієте рівень завдання.
Колись розкажу, які комбінації йдуть в хід) Лиш би був результат.
Із ними працювати не просто. Але треба.
На цій асамблеї франкофонії – 3 години було присвячено Україні.
Яка іронія: що в університеті я дуже страждала, як французька мова та модулі по ній забирають до 40% мого студентського часу, а тепер – розумію, навіщо це все було, і до чого мене готувало.
Виступали ми та в режимі реального часу онлайн – наш Спікер Руслан Стефанчук.
Одноголосно всі підтримати Україну та засудили агресію РФ.
Жодна країна (навіть Арменія, яка була присутня) не заперечила проти фактів та підтримки нас.
Стефанчук перед виступом тоді лише повернувся з Бучі, і ці емоції зіграли велику свою роль, їм важливо було це почути. Оплески тривали декілька хвилин стоячи.
Правда в тому, що найбільша наша зброя, – це наша нова щирість у політиці та дипломатії.
Справжні емоції, а не бюрократичні промови, енергетика Києва та всієї нашої країни, нашого спротиву, наших героїв, яку намагаємося передати особисто, персональні історії, а не фрази з новин.
Для деяких країн – ця нова дипломатична реальність неприємна, вона їх дуже вибиває з колії, вони співчувають, але чути про 3 місячну вбиту дитинку не хочуть.
Ми руйнуємо часто їх філософські дискусії за весняним келихом вина своїми історіями війни, убивст дітей, обстрілів вокзалів та дитячих будинків, фото з Бучі, які вони вважають занадто відвертими для поважних зібрань.
Усі ці новини та відео – для них часто були фоном філософських розмов у дорогих приватних клубах та на майданчиках елітних університетів за віскі.
Тепер ця реальність занадто близька. Неприємна. Занадто поруч, занадто справжня. Реальне життя увірвалося в їх спокійний день.
Наші вимоги їм часто заважають. Вони все ще лише повільно прокидаються до нової реальності.
Тому поляки – нас добре розуміють, вони давно не бояться реальності, Арменія – опускає очі, а австрійці – не хочуть чути. Тому австрієць дозволяє собі знову розмірковувати, чи "достойні ми членства в ЄС". Ця політика фейків, ліцемірства та дискусій минула. А він – десь залишився в минулому.
Реальність розбила її сон на шматки.
Та нічого, ми допомагаємо кожен день сприйняти світ, як він є.
А офіційне запрошення від Союзу франкофонії ми розглянемо найближчим чином, і будемо працювати далі.
Більше – пишу в телеграм-каналі "ХРУМка ПОЛІТИКА".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
