Тайра і "хорошие русские"
"А все-таки, у полоні, чи вдалося вам спілкуватися з росіянами? Чи були ті, які співчували?" – питає євродепутат у Тайри.
Ми обідаємо в Європарламенті. Точніше, їсть Тайра, а ми – ловимо кожне її слово.
"Співчували? – питає Тайра, - ні, не було. Була одна жіночка-росіянка, медик, вона мене ненавиділа так само, але виконувала "клятву Гіппократа", передавала мені пігулки після тортур".
"Жінка, – у євродепутата в очах запалюється надія, - і що вона казала? Ви спілкувались?"
Тайра замислюється:
"Пам'ятаю, одного разу, мене кинули у камеру після допитів. Було дуже погано. Я ходила, спираючись на стінку.
Росіянка передала мені через "кормушку" знеболювальне. Подивилась на мене: "что ж ты так переживаешь? Подумаешь, побили. Тебя что, муж никогда не бил?"
"Ні, ніколи. Не бив".
"Правда? – у росіянки округлились очі. - Я хочу посмотреть на твоего мужа, он вообще мужик?" – вона зареготала.
➡ Ми зустрілися з Тайрою у Брюсселі під час відрядження.
Вона посміхається на всі зуби, підбігає і обіймає, як тільки чує українську мову.
Від неї якась неймовірна енергетика, оптимізм та сила. Вона багато жартує, за обідом дуже просить м'яса, а не веганські страви, які тут у більшості в кафе Парламенту.
"Тайра" – це позивний Юлії Паєвської, волонтерки, військовослужбовиці та відомого парамедика.
Ти дивишся на її радісне обличчя і впевнену ходу – і не можеш уявити, що вона пережила 3 місяці полону та тортур у Маріуполі. 3 місяці у темній камері. 3 місяці болю. Вона їсть і сміється.
За професією Юля – парамедик, командир підрозділу "Янголи Тайри", зараз Уповноважена з питань реабілітації учасників бойових дій.
Із 2014 року вона викладала тактичну медицину і рятувала наших військових. З 24 лютого – і наших, і росіян.
У березні – її разом із водієм у Маріуполі захопили російські окупанти. Висунули обвинувачення по кримінальному кодексу "днр" за статтею, де покарання – розстріл.
У полоні вона пробула 3 місяці.
Зараз Тайра дає свідчення перед Гельсінською комісією про звірства в Маріуполі і російському полоні.
Вона розповідає про 7-річного хлопчика з кульовим пораненням, який помер у неї на руках.
Про те, як бачила вагітних ув'язнених у полоні, доля яких досі невідома.
Вимушена знову і знову описувати картини з Маріуполя, які намагається забути: мертву дитину на руках у матері; понівечені тіла жінок і дітей, яких діставали з-під завалів; собак, які тягали містом людські кінцівки.
Європейські дептутати наполегливо питають її про "русских": як вони себе поводили? Чи дякували їй за те, що вона рятувала їх життя?
Це єдина можливість євродепутатів "доторкнутися" до того, "іншого" світу. Десь там далеко.
"Ні, – каже Тайра, - не дякували".
"Вони спочатку, як потрапляли у лікарню, дуже боялися, що їх уб'ють, мовчали. А потім, коли розуміли, що не вб'ють, розвалювались і починали кликати мене словами "а ну-ка, деточка".
"Чи були воні вдячні, що я врятувала їх життя? Вони вважали мене "дурочкою", бо рятувала життя російським військовим".
Я дивлюся на неї і згадую її останнє інтерв'ю.
Про те, як ув'язнених українців змушували знімати одяг перед тим, як розстріляти.
Одяг – був цінніший за їх життя.
Для мене це страшні кадри з фільмів про Другу світову, які стали реальністю. Для Тайри – реальністю. Для когось у Маріуполі – це відбувається прямо зараз.
Це неможливо уявити. Я намагаюсь у собі відтворити це на секунду, і мій мозок закриває від мене картинку. Захищає мене.
Якщо мене бісять ці "рассуждение" про "хороших русских", – як же важко це, мабуть, їй.
Але Тайра спокіна, вона пояснює іноземним колегам та журналістам знову і знову.
"Росіяни повністю залежні від телебачення, – каже Тайра. - Без інформаційної підпитки – вони реально чахнуть.
Вони наче "прикуті до нього" – як вставлені у шию трубки з "Матриці". Немає пропаганди і телебачення – їх починає "ламати" фізично, їм погано.
Ми вмикали їм запис українських новин на телефоні. Перші дні вони були, як після "ломки". Далі – починали слухати.
Потроху ставити питання. У деяких щось змінювалось у погляді".
"Перекладіть, будь ласка, – каже Тайра. - Ми обов'язково переможемо", – вона дивиться гордо у камеру, сміється і обіймає нас.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
