Час доленосних рішень – не лише для України
"Врешті-решт ми будемо пам'ятати не образи наших ворогів, а мовчання наших друзів" – Мартін Лютер Кінг
Рішення Росії визнати державність двох "народних республік" на тимчасово окупованій нею території Донецької і Луганської областей України означає, що Москва пішла на односторонній вихід з Мінських домовленостей. Одночасно вона довела цим неспроможність Нормандського дипломатичного формату відновити територіальну цілісність і суверенітет України, які були порушені Росією 8 років тому.
Укази президента РФ Путіна про визнання так званих Донецької і Луганської "народних республік" серед іншого передбачають введення російських військ на відповідні території. Це означає вже неприкриту агресію проти України і остаточно розвіює міф про відсутність там збройних сил РФ. Одночасно цей крок створює нову загрозу для безпеки і оборони України. У разі спровокованого нового військового зіткнення на території цих областей українська армія матиме справу, вже офіційно, зі збройними силами Російської Федерації.
Це означає, що наша армія має бути готовою вести стратегічну оборонну операцію проти всіх компонентів збройних сил другої за розміром ядерної держави світу. Включно з її повітряно-космічними та ракетними військами стратегічного призначення. Отже, має бути готовою до відбиття агресії з трьох стратегічних напрямів по всьому периметру наших кордонів, включно з білоруським – оскільки Білорусь входить до складу Союзної держави і має угоду з Росією про спільну оборону.
Тим часом президент України вчора, 21 лютого, запевнив, що "Україна віддана політико-дипломатичному врегулюванню і не піддається на провокації". Правомірне запитання: про яке врегулювання може зараз йти мова, якщо війська агресора увійшли на територію України? У публікаціях західних ЗМІ є й такі: "офіційний Київ у розпачі і відверто не знає, як реагувати і що наразі саме йому робити..."
У жодній країні світу, навіть у агресора, немає сумніву про готовність народу України до боротьби і захисту своєї Вітчизни. Саме це стримує сьогодні агресора найбільше, а не загроза будь-яких міжнародних санкцій проти нього. Сама історія України і українського народу свідчить, що Росія не має жодного шансу виграти війну проти неї. Цим кроком Російська Федерація запустила програму власного розпаду – у перспективі. Вигодонабувачем цього процесу, до речі, буде не Захід, якого так не люблять у Кремлі, а Схід.
А провокує керівництво Кремля на "остаточне військове вирішення українського питання" не лише відсутність дієвих заходів і гарантій безпеки Україні з боку Заходу, але й слабкість політичного керівництва України. Над яким вже відкрито глузує президент Росії.
Як наслідок – нове військове вторгнення Росії на суверенну територію України, в межах її міжнародно визнаних кордонів, навіть Захід не кваліфікує наразі як нову АГРЕСІЮ і ВТОРГНЕННЯ. А бажання не бачити очевидне, як вчить історія Мюнхенських домовленостей перед Другою світовою війною, завжди є. Особливо, коли йдеться про забезпечення власних національних інтересів, економічних преференцій, оборони і безпеки – за рахунок когось іншого.
Потрібно визнати, що керівництво Росії професійно використало ці обставини і, де-факто, заставило західну дипломатію обговорювати сьогодні не ФАКТ нового вторгнення і АГРЕСІЇ, а лише МАСШТАБИ вторгнення, виключивши таким чином з порядку денного тему обговорення про покарання самого факту агресії та вторгнення. І це дає Росії чергову дипломатичну фору для дипломатичних маневрів і торгу зі світом.
Все те, що відбулося вчора, передбачалося ще вісім років тому. Ще під час вчорашнього засідання РНБО я на своїй сторінці у Facebook підкреслив, що алгоритм наших можливих проактивних дій, принаймні на фронті дипломатії, був давно сформульований:
1. Відбулось те, що передбачалось ще 8 років тому. Дуже сподіваюсь, що наше РНБО і Президент нарешті приймуть правильне рішення...;
2. "Без безпеки України не існує безпеки Європи". "Ігор Смешко запропонував чітку формулу безпеки для України".
Саме рішення Кремля вчора надало Україні також унікальний шанс МОМЕНТУ ІСТИНИ для перевірки золотих слів Данте Аліг'єрі про те, що "найгарячіші місця у пеклі призначені тим, хто в часи великої моральної кризи дотримується нейтральності".
У Президента України ще залишається час і можливість для активного дипломатичного ходу, дзеркального до зробленого лідерами самопроголошених ДНР і ЛНР, – офіційного звернення до Президента США про надання Україні статусу основного стратегічного партнера США поза НАТО. А також – для офіційного звернення України до Європейського Союзу про прийняття її повноправним членом ЄС.
Президент України має можливість нагадати, що у тексті Хартії про стратегічне партнерство вже було зафіксовано, що Україна і Сполучені Штати Америки "Підтверджують важливість ГАРАНТІЙ БЕЗПЕКИ, закріплених у Тристоронній заяві Президентів США, Російської Федерації та України від 14 січня 1994 року, та Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року" (пункт 4 Преамбули).
Саме в рамках консультацій, передбачених Будапештським меморандумом, і настав час порушити питання стосовно надання нашій державі статусу головного військово-політичного союзника США поза НАТО (Смешко: Майбутнє Європи безпосередньо залежить від майбутнього України)..."А також – виконати вимоги Постанови Верховної Ради України від 6 липня 2010 року, N 2431-VI, "Про надання Україні РЕАЛЬНИХ гарантій безпеки" – як основи для зміцнення безпеки і оборони України ДИПЛОМАТИЧНИМИ ЗАСОБАМИ.
Тим більше, що останні дипломатичні заяви і кроки, принаймні урядів Великої Британії і Китаю із цього приводу, дають гарні підстави для успішного просування вперед.
Нарешті, наша вища військово-політична влада має зрештою, на восьмому році непроголошеної війни, зрозуміти, що Україна має власними лише: економіку, армію і дипломатію. А всі інші навколо неї – мають лише власні національні інтереси. А також зрозуміти, що якщо є сумніви як діяти – ДІЙ по ЗАКОНУ.
Чинний Закон "Про оборону України" ЗОБОВ'ЯЗУЄ Президента – Верховного Головнокомандувача до таких дій:
"Стаття 4. Відсіч збройній агресії проти України
У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни".
До речі, Конституція і закони України зобов'язують діючого президента розібратися також, чому ці вимоги не були виконані протягом 2014-2019 років – двома його попередниками. Що вже призвело до багатотисячних втрат найкращих патріотів України і втрати 7 відсотків її території.
Слід, нарешті, звернутися і в ООН з тим, щоб офіційно визнати Росію країною-агресором, згідно з нормами міжнародного права. Останній крок Кремля вже викликав засудження з боку США, Великобританії, Франції, Німеччини, Польщі, Фінляндії, Грузії, а також Євросоюзу, НАТО і чинного голови ОБСЄ. Але для нашої остаточної перемоги, у якій ніхто не повинен сумніватися, – цього явно замало.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
